Нематеріальна культурна спадщина        15 Листопада 2019        4488      

Нанаші у весільних традиціях Півдня України

Хто такі нанаші, їх роль та обов’язки на весіллі, а також цікаві давні весільні «курячі» обряди — далі.

Джерело: sputnik.md

Запрошення на весілля

На Півдні України переплелися культурні традиції багатьох народів: насамперед українців, молдован і болгар. Здавна другими за шаною після батьків людьми для молодят були нанаші — хрещені. Напередодні весілля наречені приходили до нанашів, щоб урочисто запросити їх на високу весільну посаду:

Добрий день тому,
Хто в цьому дому:
Старому ще й малому,
Ще й Богові Святому!
Просили батько й мати і ми запрошуємо: приходьте на весілля!

Віра Баринова-Кулеба «Запрошення» (2001)

Готуючись до весілля, наречена повинна була підготувати ритуальні рушники та нафраниці (нафрами чи нахрами) — чотирикутні серветки. Одну з них вона дарувала нареченому на заручинах, а три вишивала для вбрання нанашки.

Нафраниця для вбирання нанашки. Село Загнітків Кодимського району Одеської області

Роль та обов’язки нанашів

Нанашка разом зі свашками (близькими родичками та подругами нареченої) мали багато обов’язків в організації весілля. Найчастіше саме нанашці (зі сторони молодого) довіряли надзвичайно відповідальну місію керування випіканням весільного короваю та калачу. Хоча іноді на обряд випікання весільного короваю запрошували маленького хлопчика, який мізинцем замішував тісто, а потім облизував палець. А керував випіканням при цьому дружко — одружений чоловік, щасливий у багатодітному шлюбі. Дружко хрестив приміщення, діжку для короваю, благословляв весільний хліб і майбутній шлюб.

Коровай

Без нанашки не можна було проводити вінчання. Щоб підкреслити її особливо почесну роль, у деяких селах дружби несли нанашку до церкви на руках. Тільки нанаші мали право сидіти на покутті разом із молодятами.

Зазвичай, нанашка купувала хустину для покривання, яку під час весілля пов’язувала молодій на голову. На Одещині (наприклад, у селах Десантному та Першотравневому) існував давній звичай: нанашка виконувала магічний елемент весільного обряду — перед тим, як пов’язати молодій хустину, розривала над її головою курку.

Пов’язування намітки

Нанашці довіряли місію оголошення про цнотливість нареченої, виконання обряду нанащення (зустріч весільних гостей) та ритуалу «підсолодження» шлюбу: вона частувала молодят і гостей короваєм, политим солодким медом: чим солодшим буде частування, тим щасливішим буде шлюб. У селі Олексіївка на Одещині на скибку зверху клали червону нитку, яку вважали оберегом від злого. А вдячні свати (батьки молодих) «в’язали» нанашку нафраницею. Одну нафраницю, склавши вдвоє, одягали на голову, перев’язуючи її червоною стрічкою; дві нафраниці прив’язували на руки, а по боках чіпляли рушники. У руки нанашці давали обмотану червоною хустиною тарілку з житом та монетками. Після того нанашку запрошували на танок, під час якого вона трусила тарілкою, намагаючись не розсипати зерно та гроші.

Нанаш (іноді його називали «нанашул» або «нанашко») на весіллі виступав у ролі «випробувача долі»: особисто вибирав з-поміж дарунків найбільш маленьку й пласку подушку, садив на неї нареченого з нареченою на руках і штрикав його через подушку голкою. Вважали: якщо молодий із честю витримає це дійство, не скрикне, не упустить наречену – він гідний чоловік, його шлюб буде довгим та щасливим. Якщо ж підскочить від болю і несподіванки, не витримає «удару долі», то й по життю буде ненадійним супутником.

Після усіх випробувань, нанаші урочисто поздоровляли молодих, обдаровували їх та закликали гостей робити подарунки. Після весілля нанаші, яких тепер вже називали «фіна» і «фінул», і надалі залишались для молодого подружжя найближчими та найшановнішими родичами.

Давні «курячі» обряди

Використання курки — давній обряд жертвоприношення, який вважають символічним побажанням добробуту та плодючості. У багатьох східнослов’янських народів курка була традиційною весільною обрядовою стравою. За декілька днів до весілля її урочисто прикрашали кольоровими стрічками та випускали у дворі нареченого. У день свята її ловили, садили в кошик і ставили в покоях молодят. Потім курку готували й годували нею молоде подружжя. Іноді курку заміняли на варене яйце, яким молода годувала свійських птиць, щоб неслися краще.

На молдовських весіллях Одещини й Миколаївщини й сьогодні існує багато обрядів, пов’язаних саме із куркою. Це й обов’язкова її присутність у символічному приданому, яке викуповує наречений; і «танок курей», який танцюють перед нанашем жінки, що готували святковий обід. Танцюють із пляшкою вина та надітою на неї куркою, яскраво прикрашеною кольоровим папером і строкатими стрічками. Нанаш викуповує курку, а з’їсти її повинні молодята, при цьому ділитись ритуальною стравою їм не можна, «щоб не упустити щастя».

Федір Кричевський «Наречена» (1911)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: