2018 рік виявився надзвичайно плідним для формування Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. За рік він поповнився 11 новими зразками, кожен із яких є яскравою та самобутньою візитівкою нашої країни на світовому рівні, її гордістю і безцінним культурним багатством. Більше про це читайте далі у статті.
Серед елементів, які відкривають список — добре знайомі нашим читачам традиції косівської та опішнянської кераміки:
Кролевецьке переборне ткацтво:
Петриківський розпис — елемент, який у 2013 році став найпершим із зразків української культурної спадщини, що увійшов до Репрезентативного списку шедеврів нематеріальної культурної спадщини людства.
Читайте також: Традиції декоративного розпису житла в культурах народів світу
Не поступаються красою, глибоким символізмом, яскравою фантазією та майстерністю майстрів і нові елементи Переліку.
Кримсько-татарський орнамент орьнек — важлива частина загальної багатої орнаментальної культури кримськотатарського народу.
Орьнек прикрашає одяг, побутові речі, житло. Оскільки в ісламі не схвалюється зображення живих істот, кримськотатарська орнаменталістика широко використовує різноманітні геометричні лінії та рослинні елементи, кожен із яких несе в собі додатковий зміст. Наприклад, тюльпан символізує молодого хлопця, а квітка мигдалю — «бадем» — юну дівчину.
Бубнівська кераміка — стародавній промисел, який зародився на Поділлі ще в XVII столітті. Бубнівські майстри спеціалізувалися на створенні полив’яного ужиткового посуду: мисок, полумисок, макітер, глечиків, куманців, борщових горщиків (у тому числі й величезних за розмірами), розрахованих на велику родину. Не менш важливою була керамічна іграшка: баранчики, коники, півники, гусочки, «баришні», «москалі», різноманітні антропоморфні та зооморфні фігури з глини та вироби іконобіпластики — хрестики та іконки.
Два нові елементи прийшли до нас із селища Решетилівка Полтавської області
Технологія виконання вишивки «білим по білому», особливість якої полягає в одночасному застосуванні 5–7 технік. Поєднання лишви, ажурних мережок, вирізування, виколювання й особливих ювелірних технік — «солов’їні вічка», «зерновий вивід» — робить речі справжнім витвором високого мистецтва.
Традиції рослинного килимарства селища Решетилівка Полтавської області.
За розповіддю директорки Решетилівського художнього професійного музею Наталії Бігун, глибоко символічним для місцевих майстрів є зображення у своїх роботах дерева життя — оберегу, який поєднує в собі безліч елементів: півники захищають від нечисті, повна чаша символізує добробут, квіточки — кохання, колосся — добрий урожай і багатство, пташенята — то діточки. До речі, гобелен «Дерево життя» решетилівської майстрині Надії Бабенко прикрашає Блакитний зал ООН у Нью-Йорку.
Цього року Національний перелік поповнився двома новими елементами, які є яскравими взірцями вітчизняної музичної культури, пісенної творчості українського народу.
Козацькі пісні Дніпропетровщини — елемент, що поряд із петриківським розписом із 2016 року увійшов до Списку світових шедеврів ЮНЕСКО в категорії «вокальне мистецтво», у якій сьогодні представлено 207 зразків народного співу з 91 країни світу.
Пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області — елемент, який за інформацією Міністерства культури України, охоплює практично весь жанровий спектр українських народних пісень. У репертуарі фольклорного гурту «Червона калина», який працює в цій пісенній традиції, є колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жнивні, весільні, колискові, протяжні пісні (пісні про кохання, сирітські, наймитські, чумацькі, козацькі, побутові, історичні, балади, романси), жартівливі, танцювальні пісні та псальми. Саме вони і становлять унікальну пісенну спадщину села Лука, яка формувалася протягом багатьох століть. Загалом репертуар колективу становить 316 композицій.
Бортництво — останній елемент, який наразі поповнив ряди Національного переліку НКС, один із найдавніших промислів, осередки якого й досі існують на території України. Стародавні традиції бортництва, унікальний досвід і знання століттями передаються від покоління до покоління. Сьогодні кількість тих, хто займається цим промислом, невпинно скорочується і тому надзвичайно важливим завданням є фіксація та збереження традицій древнього ремесла, секрети якого старі бортники намагаються розкривати лише обраним — людям із чистим серцем і світлою душею.