Свято «Маланка» або «Цигани» села Курячі Лози

Ось і добігла кінця новорічно-різдвяна метушня, хоча подумки ми постійно повертаємося до цих світлих миттєвостей, сповнених яскравої обрядовості. Професіонали Миколаївського обласного центру народної творчості, що досліджують нематеріальну культурну спадщину області, вже беруться до справи, фіксуючи кращі знахідки. Свято «Маланка» або «Цигани» села Курячі Лози Кривоозерського району привернуло особливу увагу неповторністю автентичних елементів. Сьогодні ми розповімо про них і відвідувачам нашого сайту.

Кожного року 13 січня у маленьке село з дивною назвою Курячі Лози, що на Кривоозерщині, з’їжджається багато гостей, щоб подивитися або взяти участь у давньому святі зустрічі Нового року з традиційними героями: Козою, Дідом, Смертю, Маланкою, Василем. Своєї унікальності та неповторного колориту — як для наших теренів — свято набуває завдяки чудернацьким маскам головних героїв. Вони наче залишилися ще з язичницьких обрядів.

Витоки

У село Курячі Лози цей обряд прийшов разом з переселенцями із Західної України, частина якої у XX столітті була передана Польщі, а місцевих жителів насильно вивезено на територію Миколаївської області. Бойки, так називали переселенців, жили поряд з корінним населенням, утворюючи спочатку окремі поселення, а потім стали частиною загальної громади. Їхні звичаї, обряди, костюми, поступово вплелися у візерунок культури села. Бойки-старожили розповідали легенди про те, що у час, коли один рік змінює інший, на землю приходять різні сили, які наповнюють життя людей: веселі й сумні, добрі й злі. Але добро завжди перемагає. Тому й переодягалися люди у такі образи-маски, відтворюючи процес боротьби.

Сучасники продовжують традиції села. Як розповіла Алла Колесник, голова сільради: «Маски залюбки роблять самі учасники. Це цілий процес. Тісто, тканина, папір, газети — усе йде у хід. Спочатку на трилітрову банку шар за шаром наклеюють папір, як пап’є-маше. А потім, коли все висихає, зрізають і розфарбовують. Найстарішими є маски із зображенням Діда і Кози, їм вже під сотню років».

Читайте також:   Як українці квітень зустрічали: веснянки, «Кривий танок» та народний прогностик

Суть обряду

Десяток хлопців у потішно-жахливих масках, білих костюмах, з довгими батогами та яскравими циліндрами на голові – то цигани, одні з основних героїв свята. Інші хлопці йдуть без масок. Вони щедро розмальовані та одягнені в жіночі спідниці, а також дівчата у шароварах — це Маланки з Василями. Їх завжди має бути декілька пар, а цього року представлено аж чотирма. У вивернутому кожусі з булавою  в руках йде Дід, з маскою на довгій палиці під покривалом — Коза. Маска Кози особливо привертає увагу, бо зроблена з хутра, що не обмежує рухи. Виглядає як лялька на палиці. Нижня щелепа на її обличчі обов’язково має рухатися. За традицією обряду Коза співає, танцює, копитцями б’є, а потім падає, «помирає» впала, неживою стала…». Звичайно ж, усі учасники дійства її рятують. Фінальним акордом обряду є «настанови» та обряд «вінчання» циган, яких Дід провів зі сцени дотепним і «чемним» поштовхом булавою. Після цього ряджені починають щедрувати по селу. У святі активну участь беруть і діти, які виконують важливе завдання — щедрувати і вітати господарів зі святом.

Цей яскравий звичай дуже збагатив палітру зимових обрядів Миколаївщини. Наразі він опрацьовується методистами МОЦНТ та КОР для внесення до Реєстру елементів НКС Миколаївщини. Приємно відзначити, що в харківському видавництві «Фоліо» в грудні 2017 вийшла книга відомої журналістки Наталки Фіцич «Культ предків. Нетуристичні звичаї України». У розділі «Щедрий вечір» книги описаний цей унікальний звичай святкування зустрічі Нового року в селі Курячі Лози Кривоозерського району Миколаївської області.

↓