Весільні традиції українців: традиційний коровай

Жодне весілля не обходиться без короваю — високого, прикрашеного випеченими колосками, голубами, квітами. Чому його так полюбляють українці, що за таємниці він зберігає та яку силу має?

Хліб – оберіг і святиня

Із язичницьких часів круглу паляницю порівнюють із Сонцем. У нашій країні завжди шанобливо ставляться до хліба, адже колись це була основна страва на столі. Неврожай хлібу означав для селянина голод. Недарма й досі кажуть: «Хліб — усьому голова». Здавна його вважають символом добробуту. Словами «хліб та сіль» прийнято бажати людині багатства.

Коровай є й оберегом від злих сил: ним благословляли на всяке праведне діло, проводжали в далеку путь. Для того, щоб з чужини людина не принесла в дім щось вороже й недобре, її зустрічали хлібом-сіллю, чим проводили своєрідний очисний обряд.

Значну роль коровай відіграє й на весіллі. На початку свята батьківським хлібом благословляють молодих, а в кінці — хрещені батьки розділяють коровай між гостями, наче розділяючи щастя молодої сім’ї з усіма присутніми.

Родина Верби, м.Баштанка

Випікання короваю

Традиційно весілля починалося саме з випікання весільного короваю. До цього важливого процесу залучали щасливих у шлюбі жінок з обох родів, аби показати бажання породнитися. Інколи в цьому могли брати участь усі заміжні жінки з роду зарученої, окрім вдовиць чи бездітних жінок. Зазвичай запрошували непарну кількість коровайниць. Вважалося, що найкраще, коли їх сім або дев’ять. У деяких регіонах бажаним була парна кількість жінок, аби молоді завжди були в парі.

Кімнату, у якій пекли коровай, зазвичай прикрашали калиновими гілками з ягодами, оскільки калина у весільному обряді — найдавніший символ любові, що міцно з’єднує молодят.

Коровайниці, заквітчані барвінками, з гарним настроєм, збиралися в хаті молодої у четвер або п’ятницю перед весіллям. Очолювала весь обряд старша коровайниця. Нею могла бути тільки та жінка, яка живе з чоловіком у злагоді й любові, має добрих діток. Вважалося, що таким чином добрий сімейний лад передається молодим. Старша коровайниця стежила, щоб у хаті панувала атмосфера доброзичливості, адже настрій передається через паляницю молодому подружжю.

Читайте також:   Підсумки 2017: нематеріальна культурна спадщина

Кожна з жінок приносила для загальної випічки певні продукти: хто олію, хто яйця, хто борошно… Спочатку жінки просіювали борошно. Потім розчиняли, місили й випікали весільний коровай, супроводжуючи це ритуальними діями і спеціальними піснями. Обов’язково в тісто додавали масло, олію, маргарин і свіжий мед, аби життя молодят було приємним і солодким.

Ольга Тарасова, м. Миколаїв

Ритуали, що супроводжують випікання

Після того, як тісто піднялося і його поставили в піч, треба було провести деякі «чаклунства»: старша коровайниця хлібною лопатою стукала по стінах кухні, а інші жінки брали діжу, де замішувалося тісто, і танцювали з нею. До того ж, під час танцю діжу треба було тричі підняти аж до стелі, показуючи яким високим повинен бути коровай. Чим більший коровай, тим більше щастя і багатства буде в молодят.

По короваю намагалися вгадати і майбутню долю подружжя. Якщо він високий і пишний, то все у молодих буде добре. Якщо ж у процесі випікання коровай тріснув, молоді можуть розлучитися. Але, незважаючи ні на що, інший коровай випікати заборонялося.

Прикрашання короваю

Верх короваю прикрашали візерунками з тіста, частіше це було колосся або виноград — символи добробуту, достатку в родині; калина, що означає красу, молодість; пташечки — вірність, відданість; лебеді — вірне кохання; рідше — сонце й місяць, із якими порівнювали молоду пару. У середину короваю іноді клали дрібні гроші. Той, хто знаходив таку монетку в отриманому шматочку, вважався щасливчиком.

Після випікання хліб залишали на один-два дні «вистоятися», щоб він став ще смачнішим, солодшим, ароматнішим.

Центральним ритуальним дійством є розподіл короваю, що супроводжується жартівливими приговорами та обдаровуванням молодят. В українців і білорусів середину виробу зазвичай дають молодим, нижню частину (підошву) музикантам, а тим, що залишилося, пригощають за старшинством гостей і сторонніх.

Читайте також:   Прадавній смисл Великодня

Традиції випікання в інших народів

Звичай випікати весільний хліб є і в інших народів: поляків, вірменів, білорусів. Кожен має свої оригінальні традиції, пов’язані з хлібом. Скажімо, у болгар так званий «мєдєнік» із солодкого тіста, зверху змащений медом, печуть як у домі нареченого, так і в домі нареченої. Під час замішування цього хлібу не можна говорити, тому й називають його «мълчан ляб» (мовчазний хліб). У вірмен процес просіювання муки, до якого залучали друзів жениха та подруг молодої, перетворювався у веселу гру, під час якої хлопці та дівчата обсипали один одного мукою. У Хорватії молода роздає коровай на шляху до будинку жениха. У поляків коровай ламають і розкидають усім, хто йде назустріч, або дітворі дорогою до церкви. У північній Словакії розподіл короваю супроводжується жартівливим хрещенням за участю ряджених: ксьондза, церковного служки, хресного батька, якого разом з хресником (короваєм) поливають водою — «хрестять». У сербів коровай ламають, поливають одну половину вином і роздають присутнім.

Деякі весільні ритуали, пов’язані з короваєм, живі й до сьогодні. Запрошуємо вас 22 вересня відвідати обласне свято «Folk-toloka 2018». Ви матимете змогу захопитися дивовижністю двометрового «Коровайного оберегу» і, поласувавши ним, переконатися не лише в його красі, а й у смакових якостях.

Також пропонуємо переглянути відео про випікання весільного короваю з фонду Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»

↓