Нематеріальна культурна спадщина        19 Липня 2018        2971      

Хто вміє віночок вити, той вміє життя любити

Глибоке розуміння народної культури неможливе без знання традицій та обрядів, вивчення національних символів та оберегів. Адже саме ці здобутки багатовікового духовного розвитку українців є свідченням їх самобутності. Однією із визначальних рис нашої культури є національний костюм. Це — святиня українського народу, його скарб та оберіг, вияв самоідентифікації та поваги до своїх предків. Особливо цікавою складовою костюму є віночок — символ безкінечності життя й дівочої незайманості.

Вінок із живих квітів зі стрічками здавна вважався найвишуканішою прикрасою. Він виконував роль захисного атрибуту, таємного послання, обов’язкового елемента язичницьких свят. У народі вірили, що вінок має безпосередній вплив на долю дівчини: «Вийся віночку легесенько — стелися, доле, щасливесенько».

Здавна, ще за часів Русі, дівчата перев’язували розпущене волосся стрічками, згодом почали вплітати їх у коси. Ті, що походили із заможних родин, носили розшиту тасьму з оксамиту та шовку. Передню її частину часто робили більш високою, пишною. Найошатніший варіант — вінок-обруч, на який прикріплювали квіти.

Знахар душі

Вінок вважають «знахарем душі», тому що квіти та духмяні трави в ньому можуть і біль втамувати, і сил надати, а головне — захистити від хвороби, злого ока й нечистих сил. Мовою квітів віночок розповідав про дівочі сподівання, почуття та події, які вона пережила. Їх клали під подушки, щоби наснився віщий сон. Вважалося, що дівчина у віночку володіє чарами.

Уміння вити вінок — ціла наука, що передавалася дівчатам від бабусь та матерів. Важливо було навчитися, коли треба починати збір квітів, як вплітати їх і комбінувати між собою, у яких рослинних соках вимочувати, щоби квіти довго не в’янули, бо тільки свіжий вінок — на добро. Вважається, що зів’ялі квіти або віночок, що розвився сам передвіщають біду. При плетінні дівчата завжди співали.

У віночку могло бути 12 видів квітів і 12 різнокольорових стрічок, кожна з яких мала своє значення. Найчастіше квіти були лугові, польові: маки, ромашки, волошки, чорнобривці, деревій, півонії, дика троянда, мальви. Ніколи не впліталося «погане зілля» — папороть, вовчі ягоди, дурман тощо.

Стрічки прив’язувалися до віночка, щоби покрити дівочі коси й захистити волосся від чужого погляду. Кріпити їх треба було в певній послідовності, бо якщо вінок неошатний або стрічки пов’язані не в тому порядку, то вважалося великим соромом для дівчини. Тому в кожному регіоні України сформувалися свої традиції. Так, наприклад, на Правобережжі велику кількість різнокольорових стрічок кріпили до вінка й розпускали по плечах, на Чернігівщині їх прив’язували до поперечної стрічки. На Лівобережжі всі стрічки у віночку були одного кольору. Якщо ж дівчина була сиротою, то вона могла вплести в косу або до вінка додаткову блакитну стрічку. Коли перехожі їй допомагали хлібом чи грішми, бажали щастя, цю стрічку вона віддавала людям.

Види віночків

Етнологи нараховують майже 80 видів вікових, магічних, ритуальних, звичаєвих вінків (вінок кохання, різдвяний, купальський, вінок відданості, вінок надії, вінок розлуки, чернечий тощо). Це була неписана історія життя дівчини, тому ні за яких обставин чужі руки не торкалися «хрещеного», «дівоцького» або інших вінків дівчини.

Світлина: kosivart.net

У першу купіль новонародженого опускали віночок із запашних квітів любистку, чебрецю та м’яти, щоби маля не хворіло. Уже з трирічного віку маленькі україночки починали їх носити. Матуся чи сестра плели вінки з ромашки, чорнобривців, незабудок, барвінку. Чотирирічній дівчинці доплітали безсмертник, листячко яблуні, а шестирічній — мак і волошку. Як дівчина підростала, у віночок додавалося кілька квіточок, і так аж до шлюбу хизувалася дівчина «короною» на голові, доки свекруха на весіллі не пов’яже молодій хустку.

У «дівочому вінку» красувалися ромашки і волошки, «вінок любові» плели з ромашок, що поєднували з хмелем, у його центрі звивали квітуче гроно калини. Заручені дівчата плели коханим і собі вінки з волошок і любистку — «вінки відданості». «Вінок надії» з волошок і польового маку дівчина плела, коли хлопець подобався їй, але не поспішав сам зізнатися в коханні. На першому ж святі вона одягала його на голову обранця, щоби він зміг побороти нерішучість. Так звані «вінки розлуки» з первоцвіту і вересу дівчата дарували хлопцям, коли в них не задалися відносини або він почав зустрічатися з іншою.

Весільні віночки в українських дівчат виконували роль фати, захищаючи молоду від злого ока. Їх дівчата робили, коли збиралися на дівич-вечір, під співи ритуальних пісень. Плелися вони з хрещатого барвінку — символу вірного і тривалого кохання. У деяких місцевостях весільний вінок робили зі штучних квітів, щоби кохання не зів’яло. Весільний вінок зберігався все життя, аби шлюб був міцним.

Інколи плелися вінки з білих лілій, які вважалися символом чистоти. Їх вили тільки у двох випадках — коли дівчина йшла в монастир або коли молодою вмирала.

Збираючи квітучі лікувальні трави й рослини напередодні свята Івана Купала, юнки обов’язково плели собі вінки з безсмертника, материнки, собачої кропиви, чебрецю, полину, м’яти, чорнобривців тощо. Потім із зібраних трав готували відвари, настої й порошки. Вінки зберігали протягом року.

Ритуали з вінками

Вінок відігравав певну роль у дівочих ворожіннях. Під час зустрічі весни, перед Трійцею, завивали вінки-обереги прямо на деревах, намагаючись не ламати гілок. А в день свята йшли розплітати їх. Дивилися, якщо він залишився свіжим — на добро, якщо ж зів’яв – на лиху долю.

На Івана Купала вінки кидали в річку, думаючи про свого судженого та майбутнє заміжжя. На Яблучний Спас, якщо дівчина звила вінок із гілок із плодами яблук, вона очікувала, що в наступному році обов’язково знайде свого милого й піде до шлюбу.

Ще здавна, коли завершувалися польові роботи, плели вінок з останнього снопа, прикрашали його стрічками, потім перша красуня села разом з усіма людьми брала його і з піснями й танцями несла в село. Так святкували закінчення збору врожаю і визначали найвродливішу дівчину.

Коли ж наступав час, у який, за народними віруваннями, землею бродять душі мерців, мавки, з води виходять русалки, дівчата вили захисні вінки із полином, часником, любистком і носили їх, не знімаючи на ніч. Робили це напередодні дня Святого Юрія, на Зеленому тижні, у ніч на Івана Купала.

Віночок — це символ дівочої цноти і краси, заміжні жінки й покритки не мали права носити вінок. Тому у фольклорних колективах жінки покривають голови хустками, намітками, очіпками або іншим убором.

Народний костюм став нині популярним модним трендом: і віночки, і вишиванки охоче носять у всьому світі. Тому шануймося в любові до рідного, звичаїв, спадщини попередніх поколінь!

М. Рачков «Дівчина-українка»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: