Березнегуватська ТГ
Входини, або, як їх ще часто називають, новосілля, – один із найдавніших і найважливіших обрядів у житті українців. Оселя здавна була не просто місцем проживання, а особливим простором, де родина проводила більшу частину свого життя. Недарма в народному розумінні дім часто вважається фортецею – місцем безпеки, добробуту та родинного єднання.
Цікаво презентували обряд новосілля, що побутує на території Березнегуватської територіальної громади Миколаївської області, учасники фольклорного колективу «Калужаночки» Калузького СБК. У своєму виступі вони продемонстрували виконавську майстерність, глибоке розуміння народної культури та шанобливе ставлення до традицій. Через пісні, обрядові дії та народні звичаї колектив показав, як традиційна культура продовжує жити й передаватися від покоління до покоління.
Підготовка до свята
Входини починалися із запрошення гостей на свято. До святкування зазвичай готувалася вся родина: накривали щедрі святкові столи, упорядковували покуття. Коли гості вже підходили до порога, господиня обережно брала з покуття святий образ і разом із родиною виходила їм назустріч.
У народі говорили, що для того, аби в новій хаті оселилося щастя, першою за поріг потрібно пустити кішку, а подекуди – півня. Та найчастіше першим до оселі вносили образ Миколая Чудотворця, супроводжуючи цей обряд піснями: “Святителю славний, отче Миколаю, дивний чудотворче, прийми це мале моління наше”.
Подарунки для господарів
Господиня з трепетом заносила образ до хати й ставила його на покутті. Обов’язково вносили хліб, адже в народі вірили: хліб – усьому голова. Потім до оселі запрошували гостей, які заходили, притупцьовуючи. Вважалося, що таким чином можна відлякати нечисту силу й уберегти нову оселю від усього злого. На входини не приходили з порожніми руками – кожен намагався принести господарям подарунок із побажанням добробуту, достатку та щасливого життя:
- Віник з полину – щоб в хаті нечисті не було;
- Гроші – щоб гроші завжди водилися;
- Рубель – щоб рядна гарно прали й рублем прасували;
- Ночви – щоб хліб у хаті завжди сходив, піднімався та добре випікався;
- Новий горщик – щоб варився смачний борщик;
- Команець – щоб завжди був коло вінця;
- Рушник – щоб щасливі були навік.
Господарі щиро дякували гостям за принесені дари, вклонялися та гостинно запрошували їх до столу. На столі вже чекали чарки з горілкою, вареники, пиріжки, капуста й сало. Лунали пісні, звучали щирі побажання щасливої долі, родинного добробуту, плідної землі та достатку. В народі вірили, що для миру та злагоди в новій оселі необхідно було пригостити не тільки гостей, а й духа Домовика. Господиня ставила частування в піч, промовляючи:
«Іди, дух старої хати, до нової.
Добре нам там жити було.
Дай Боже нам і в цій хаті добре прожити».
Наостанок, коли гості вже збиралися розходитися, виконували ще один важливий ритуал – запалювали домашнє вогнище, яке символізувало родинне тепло, захист, добробут і єднання. Вважалося, що його вогонь оберігає оселю, гуртує родину та дарує їй затишок.
Ця традиція й сьогодні продовжує жити в українських родинах і громадах, хоча в сучасних умовах набула дещо іншої форми. Це свідчить про те, що народні звичаї не зникають, а змінюються разом із життям, зберігаючи свою сутність і значення для наступних поколінь. Плекаючи давні звичаї, ми зберігаємо невидимий зв’язок поколінь – ту духовну спадщину, яка єднає минуле, сьогодення й майбутнє.
Дивлячись на те, з якою любов’ю та високим професіоналізмом учасники колективу «Калужаночки» відтворюють старовинний обряд, розумієш: поки є такі хранителі традицій, живе й неповторна душа нашого народу.
Отже, входини – це не просто свято, а зв’язок із предками, вияв родинних цінностей і шани до традицій. Цей давній обряд передається від покоління до покоління, зберігаючи пам’ять про звичаї та уявлення наших предків.
