Нематеріальна культурна спадщина        11 Жовтня 2017        204      

Свята Покрова: традиції, звичаї, обряди

14 жовтня у православних християн одне з найшанованіших і улюбленіших свят — Покрова Пресвятої Богородиці. Його походження занурює углиб Х століття, у давнє місто Константинополь, де у Влахернськім храмі відбулося чудесне явлення Богородиці. З легенд відомо, що коли війська сарацинів полонили місто, його жителі гаряче молилися Пресвятій Богородиці. Опівночі людям з’явилася Мати Божа й захистила їх, покривши своїм омофором — вишитим церковним покривалом. Українці з давніх-давен наситили свято Покрови неповторною весільною обрядовістю. Отже, до вашої уваги цікаві подробиці південного весілля та інші елементи святкування Покрови: із сивої давнини й до наших часів.

Олег Шупляк «Під покровом»

Богородиця — покровителька українського козацтва

Великий князь Ярослав Мудрий у свій час проголосив Матір Божу Царицею України. Найбільше ж шанували й шанують Пресвяту українські козаки, вважаючи її своєю покровителькою. Щорічно на Хортиці вони проводили свято у серці козацької твердині — храмі Покрови Пресвятої Богородиці. На іконах козаки зображали себе й Божу Матір, що їх захищала від ворогів. Таку святиню брали в походи й вірили, що вона обов’язково допоможе. З 1999 року в Україні свято Покрови відзначається як День українського козацтва.

Свята Покрівонька прийшла, починай весілля

З Покрови дарує останні ясні дні бабине літо. У цей час закінчувалося гуляння молоді на вулиці. А до 27 листопада, початку Різдвяного посту, тривала весільна пора, яскрава, гучна та сповнена неповторної обрядовості. У селах України зазвичай на весілля ходили і прошені, і непрошені гості, з тією різницею, що прошені приймаються в хаті, а непрошені гуляють на подвір’ї. Увесь двір господаря, у якого проходить весілля, був густо заповнений дітьми та молоддю, які танцювали й веселилися протягом усього дійства. Були там і сімейні пари, і літні люди.

Багато дослідників порівнюють весілля з народною драмою, що складалася з довесільних, весільних і післявесільних етапів. Передвесільні дії — це умовини, оглядини, заручини, сватання, бгання короваю, дівич-вечір. Саме весілля складалося із запросин, вінчання, обдарування, посаду молодих, розплітання коси молодої, розподілу короваю, перевезення приданого. Післявесільна обрядовість присвячувалася вшануванню батьків, введення молодої в родину чоловіка.

Василь Васильєв «Вбирання молодої»

Миколаївське весілля

Записано зі слів мешканок с. Степове — Валентини Маркевич, Ганни Гусаченко.

На Миколаївщині весілля називають «свадьба» або «свайба». Починається дія зі сватання. До майбутньої нєвєсти йдуть батьки, жених із хлібом і 2 старости. Приходять і домовляються, чи піде дівчина, чи дасть согласіє, чи не дасть. Якщо вона дає згоду, що піде за цього жениха, тоді сватам дають рушники. Коли вже тут домовилися, наступної неділі, або як домовляться, йдуть до женихових батьків, і тоді вже мова іде конкретно про свадьбу.

Свадьба в селі завжди була в неділю. Усі жителі йшли вітати молодих із народженням нової сім’ї, з очікуванням появи діточок. Весілля справлялося у великих наметах у дворі. Батьки жениха й нєвєсти запрошували невелику кількість людей, але гуляти йшли всі. Незапрошені гості називалися «запорожцями», бо стояли за порогом. Спочатку гуляла тільки молодь, а вже потім — родичі і старші люди.

Молодих, що приїхали після реєстрації, на порозі з хлібом-сіллю зустрічали батько й мати. За столом нєвєста сиділа обов’язково на кожусі. Перед нареченими на столі стояли «дівування» та «парубкування». «Дівування» робили з гілочки, яку обмотували тістом і так запікали, а потім прикрашали квітами. «Парубкування» робили аналогічно, але за основу брали 3–5 комишин.

Наприкінці вечора розламували «дівування» й «парубкування», і кожен із гостей за подарунок отримував свою часточку. А все, що залишалося на тарілі після роздачі, кидали просто на запорожців. Ті, щоби вхопити удачу, ловили ці залишки.

Закінченням свайби було зняття фати. Молоду садили на стілець посеред хати на подушку. Мати чоловіка, а тепер уже свекруха, знімала фату й пов’язувала платок. Коли відгуляли свадьбу, молоді їхали до батьків жениха. Невістка повинна була подарувати свекрусі хустку, а свекрові — сорочку, щоби прийняли її в нову сім’ю. Тоді всі гуляють ще в женихових батьків.

Звичайно, за таким обрядом нині в селі свадьби майже не проходять. Але деякі моменти використовуються донині.

Нехай Свята Покрівонька принесе мир і щастя в кожну родину! Зі святом!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: