Нематеріальна культурна спадщина, Новини        03 Жовтня 2018        1825      

Нематеріальна спадщина Миколаївщини: новий туристичний маршрут «Золота підкова Кривоозерщини»

У Миколаївській області продовжується планомірна та кропітка робота працівників культури зі створення місцевих та обласного переліків елементів нематеріальної культурної спадщини. Детальніше про роботу з виявлення елементів НКС і про новий туристичний маршрут «Золота підкова Кривоозерщини» — далі.

Ансамбль «Троїсті музики» (керівник Іван Міняйлик)

Методисти Миколаївського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи забезпечують методичний супровід роботи з виявлення елементів НКС у районах, містах і територіальних громадах області. Одним із основних завдань є надихання місцевих громад на пошук нових форм презентацій культурної спадщини, створення туристичної привабливості та фінансової незалежності регіону.

Наприкінці вересня провідний методист Світлана Бабуріна відвідала Кривоозерський район, оскільки завідуюча сектором культури Людмила Зелененька та місцеві краєзнавці ініціювали відкриття цікавого туристичного маршруту «Золота підкова Кривоозерщини».

Початок маршруту — колоритний сучасний готельно-ресторанний комплекс «Колиба», що стоїть на узбіччі Курячелозівського лісу. Тут ми бачимо велику чудово оформлену, затишну територію. Перед гостями гостинно відкриваються двері великого залу ресторану, прикрашеного портретами українських гетьманів і зразками зброї козацьких часів. Приваблює також і дерев’яна будова банкетної зали, оформлена в народних традиціях.

Наступний пункт — село Курячі Лози. Вважають, що село отримало свою назву через густі лози при в’їзді, де гніздилися дикі кури. Цікаво, що саме в с. Курячі Лози майстрині здебільшого вишивали на рушниках півнів, павичів, індиків та інших птахів. Однією з культурних принад села є краєзнавчий музей, надзвичайно багатий на історичні та культурні артефакти.

Далі — привітне й вельми гостинне село Тридуби — одне з найбільших сіл Кривоозерщини. Гостей зустрічають упорядковані садиби господарів: великі просторі будинки, кухні, курені, «колиби», садки і квітники. Квіти тут буяють із ранньої весни (тюльпани) і до пізньої осені (айстри). На околиці села ростуть столітні дуби, із якими пов’язано багато повір’їв і легенд. Шлях до знаменитих дубів супроводжується чудовими народними піснями сільського ансамблю «Троїсті музики» (керівник Іван Міняйлик).

Наступна зупинка — село Мала Мечетня, що засноване в XV столітті. У центрі села — прекрасна левада. Під густим віттям плакучих верб можна порибалити, відпочити в дерев’яних альтанках, напитися прохолодної, чистої криничної води. Привітно зустрічає мандрівників і новозбудована затишна церква, прибрана вишитими рушниками, домашніми килимами, іконами, що здавна зберігалися в будинках селян.

У краєзнавчому музеї сіл Мала Мечетня, Ониськове, Голоскове можна побачити одну з найбільших колекцій вишитих рушників, а також узяти участь у майстер-класах із розпису писанок, вишивання, прядіння.

Села Ониськове і Голоскове в XIX столітті належали генералові Монастирському, який збудував відомий на всю округу п’ятиповерховий млин на річці Південний Буг. Млин за добу давав тисячу пудів намеленої муки відмінної якості, яка йшла навіть на експорт. Через село Голоскове колись проходив чумацький шлях. А також є легенди про те, як Тарас Шевченко відвідав гучний голосківській ярмарок і сів відпочити біля млина під столітньою вербою.

Манить туристів прохолодою і тишею соснових насаджень, співом птахів, весняними пролісками та п’янкими ароматами літніх квітів великий Ониськівський ліс і гарні річкові пляжі з облаштованими місцями відпочинку. А якими тут пригощають смаколиками! Одні «трені вареники» чого варті!

На в’їзді до села Красненьке простягається урочище «Западня» або «Циганське урочище». 1942 року німецькі й румунські окупанти переселили сюди румунських ромів, які не хотіли брати участь у війні. Їх тримали в холодних землянках, годували макухою та баландою. Кілька тисяч ромів загинули від голоду та холоду, інших просто безжально розстріляли. Зараз на тому місці знаходиться пам’ятний знак загиблим ромам і проводяться щорічні мітинги-реквієми.

Село Красненьке — завершальний пункт маршруту. Назву села пов’язують із гайдамаками, що ховали зброю, запаси харчів у скелях уздовж Південного Бугу. Такі місця вони називали красними. Можливо, і через те, що скелі влітку були вкриті червоними маками.

Сама місцевість дійсно «красна»: тут і долини, і густі невеликі урочища «Чагарі», «Кругляк», «Западня» і широке плесо Південного Бугу. Красняни кажуть: «Наш півень на три області співає». А співає він на Одеську, Кіровоградську і Миколаївську, тому що це — крайнє село нашої області.

Бажаю всім працівникам культури бути небайдужими і зацікавленими зберігати як матеріальну, так і нематеріальну культурну спадщину своєї рідної землі, знаходити нові цікаві форми її презентації. Миколаївщина — мальовничий край із багатою історією і культурною спадщиною, нам є чим пишатися!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: