Художнє читання – один із найінтелектуальніших видів мистецтва. У цьому його привабливість і складність. Воно потребує від виконавця не лише певного таланту, а ще й широкого кругозору, розвиненого художнього смаку, любові до літератури та її глибокого розуміння.
На що слід звернути увагу акторам під час роботи над текстом? Поради щодо цього можна знайти в нашій статті.
Вибір репертуару
Одним з головних питань роботи колективу розмовного жанру є вибір репертуару. Учасникам дуже важко самостійно підібрати якісний художній твір для читання зі сцени, щоб він став сценічним та щирим. Сучасні літературні збірки намагаються знайомити нас як із новими, так і з забутими, але вартими уваги іменами українських та світових письменників та поетів. І щоб до репертуару не потрапляли твори, які дуже часто використовуються читцями, потрібно залучати учасників розмовного жанру до прагнення збільшувати знання в галузі художньої літератури. Такі твори не викликатимуть у глядача співчуття, відчуття чарівності та мелодійності нашої мови та не матимуть підстав для публічної уваги.
У виборі репертуару важливу роль завжди відіграє світогляд учасника, його характер, морально-естетичні пошуки, тобто його творча й людська особистість. Починати треба з близької для виконавця та глибоко зворушливої тематики, з творів улюблених письменників. Найкраще починати не з романтичних або героїчних творів, інтимної лірики, а з побутової прози, що передбачає конкретного співрозмовника, або з оповідань-описів. Спілкуючись «прозовим» текстом, легше налагодити тісний контакт з глядацькою аудиторією.
Читцю-початківцю потрібно вибирати твори з найменшою кількістю діалогів, прямої мови персонажів. У матеріалі має переважати оповідальний текст.
Основні етапи роботи над текстом
Підготовка роботи над текстом складається з чотирьох етапів:
- первинне сприйняття тексту;
- літературознавчий аналіз тексту;
- виконавський аналіз тексту;
- читання тексту.
Первинне сприйняття тексту
Цей етап є необхідним, без нього не можливий рух вперед. Кожен прочитаний твір викликає відповідні емоції, роздуми, які примушують читців шукати різні шляхи для донесення до слухачів цих думок, почуттів. Тому, читцю спочатку необхідно звернути увагу на первинне сприйняття тексту в цілому (усвідомити, про що йде мова); потім поступово проникнути в словесно-образну і композиційну структуру твору; а далі розкрити для себе, як про все сказано.
Завдання, які можуть допомогти відчути суть твору:
- розділити текст на частини, епізоди та надати кожній частині назву;
- скласти план переказу тексту;
- створити на підставі текстового матеріалу художню розповідь;
- виділити основну сюжетну лінію.
Літературознавчий аналіз тексту
Цей етап спрямований на:
- логічне осмислення тексту;
- з’ясування його композиційних особливостей;
- розбивку тексту на окремі логічно завершені частини;
- підготовку партитури тексту.
Послідовність літературознавчого аналізу тексту:
- знайомство з автором твору (світоглядом, біографічними даними, суспільно-політичними умовами, на які припадає його життя та творчість тощо);
- розгляд теми, жанрових особливостей твору, форми викладу;
- розгляд композиції й сюжету твору; з’ясування суті рефрену (у прозових творах рефрен – це фраза, яка іноді повторюється, щоб підкреслити думку, особливо звернути увагу на неї);
- аналіз образів твору (з позицій трьох точок зору: на втілення ідеї, на конкретне чуттєве уявлення, на основне джерело емоційного впливу);
- аналіз естетичних якостей твору (тобто тих специфічних рис, що відрізняють художній твір від твору публіцистичного чи наукового;
- розкриття підтексту (тобто внутрішнього змісту слова; під фразою чи окремим словом може ховатися інше значення змісту, підтекст охоплює смислове звучання тексту та його емоційну насиченість);
- визначення головної мети читання та аналізу тексту з дітьми (не розуміючи основного змісту твору і головної мети читання, не можна виразно прочитати жодного рядка).
Виконавський аналіз тексту
Цей етап, по суті, найскладніший, оскільки в ньому проявляються вміння здійснювати літературознавчий аналіз та пошуки виконавського «Я» через зіставлення з авторським «Я», через проникнення в проблему, яка хвилювала автора.
З чого починати?
Виразне читання тексту
Читець розповідає про те, що сам пережив, що сам добре знає та правильно оцінив. За такої умови його слова та інтонація будуть правдивими й дійовими.
Проблеми, що підіймаються в тексті, повинні бути так само зрозумілі й точно сформульовані, як відповіді на питання: «Що актор хоче сказати слухачеві? Заради чого він буде це робити?».
Вимоги до виразного читання виконавця
Перед читанням необхідно враховувати аудиторію і загальний настрій всього заходу.
З перших слів заволодіти увагою слухачів, зацікавити та змусити їх сприймати текст.
Довіряти слову та силі його впливу.
Як підготуватися до виразного читання
Прочитайте уважно текст. Визначте зміст думки, почуттів, настрою, переживань автора та героїв твору. Текст доцільно читати не поспішаючи, спочатку про себе, а потім вголос. Перевірте, чи ви згодні з написаним.
Необхідно осмислити цей текст, визначити подієвий ряд, ставлення до цих подій, до персонажа і виконавця, побудувати лінію дії й спробувати досягти органічного життя в заданих умовах. Визначити своє ставлення до подій (героїв, подій, опису картин природи), подумки уявити їх.
Вирішити, що саме повідомлятимете при читанні слухачам та що саме вони повинні зрозуміти.
Прочитати текст вголос. Подача тексту буде осмислена лише за особистої зацікавленості актора. В основі формулювання завдання обов’язково має бути дія словом, наприклад: «прошу», «загрожую», «полемізую», «провокую» тощо. Це найважливіший етап у роботі над текстом – вплив слова на слухача.
Вибрати засоби інтонаційної виразності.
Звернути увагу на логіку мови. Логічні паузи, логічні наголоси й правильне прочитання знаків пунктуації допоможуть виконавцю точно виявити бачення автора.
Пам’ятайте про важливість темпоритму. Після осмислення тексту, визначення подієвого ряду і його розбивки, актор повинен освоїти техніку зміни темпоритму від частини до частини, уникаючи монотонного топтання на місці. Чим об’ємніший і складніший літературний матеріал, тим різноманітнішим повинна бути внутрішня інтенсивність життя актора, тобто його темп, виражений зовні через швидкість проголошення тексту.
