Музика – універсальна мова людства. Вона насамперед звертається до наших почуттів, тому зрозуміла всім, незалежно від статі, національності чи віку. Однак різні люди можуть сприймати її по-різному. Від чого ж залежить наше музичне сприйняття? Чому одні віддають перевагу року, а інші – класичній музиці? Спробуємо розібратися.
Термін «музична мова» – зовсім не метафора. Науковці ведуть серйозні дискусії щодо того, чи справді цей вислів має право на існування в точному сенсі. Адже музика – це своєрідна мова, питання лише в тому, що саме у цьому випадку вважати «словом».
Музичне сприйняття – це рефлекторна діяльність, яку забезпечує нервова система у відповідь на звукові подразники, тобто звукові хвилі. Воно проявляється у зміні ритму дихання та серцебиття, напрузі м’язів, активності залоз внутрішньої секреції тощо. Тож «мурашки по шкірі» під час прослуховування улюбленої музики – цілком реальне фізіологічне явище. До речі, мурашки на шкірі виникають не випадково: наш мозок здатен розрізняти гармонічну музику від негармонічної. Саме тому музичні інтервали поділяють на консонанси та дисонанси. Консонанси створюють відчуття завершеності, спокою й благозвучності, тоді як дисонанси — навпаки, викликають напругу, внутрішній конфлікт і потребу у завершенні, тобто у переході до консонансу.
На сприйняття музики впливають також її темп, ритміка, динаміка та розмах. Ці музичні засоби не лише передають відповідні емоції, а й самі за своєю природою є емоційно виразними.
Музика здатна не лише розповідати історії, а й керувати нашими емоціями. Люди, які переживають втрату чи перебувають у стані депресії, часто звертаються до сумної музики. Дослідження показують, що в таких випадках музика частково компенсує відчуття втрати близької людини, ніби розділяє з людиною її емоції та водночас підтримує. Між тим, прослуховування позитивної музики може значно підвищити рівень радості та відчуття щастя. У Німеччині, наприклад, тривожні мелодії спеціально транслюють у метро, щоб знизити кількість крадіжок: така музика підвищує тиск і створює дискомфорт, тож злодіям важче зважитися на злочин. Є також дослідження, які свідчать, що мелодійне супроводження здатне полегшувати фізичні навантаження і покращувати результати під час занять спортом. Музика здатна навіть наслідувати мову людини — точніше, її інтонаційні особливості. У мелодії розкривається та сама здатність, що й у мовленні: безпосередньо виражати емоції через зміну висоти звуку та інших звукових характеристик, хоч і в іншій формі. Інакше кажучи, мелодія як особливий музичний спосіб емоційного вираження — це узагальнення інтонаційних можливостей людської мови, які набули нового художнього оформлення й самостійного розвитку.
Цікаво, що власна мова є не лише в окремого музичного стилю, а й у кожного композитора, твору і навіть його окремої частини. Одна мелодія промовляє мовою смутку, інша — розповідає про радість.
Незабутній смак музики
Відомо, що мелодія, яка припала людині до душі, впливає на мозок так само як смачна їжа чи інтимні стосунки, а саме стимулює вироблення гормону задоволення — дофаміну. Людині достатньо лише 30 секунд, щоб визначити, чи подобається йому та чи інша композиція. Гармонійна мелодія може одночасно стимулювати кілька ділянок мозку. Під час прослуховування музики активізується й слухова кора головного мозку. Цікаво, що чим більше людині подобається той чи інший трек, тим потужнішим є його вплив — і тим більше в мозку утворюється нових нейронних зв’язків, які формують основу когнітивних здібностей.
Коли музика торкається душі
В одному цікавому дослідженні, присвяченому музичним уподобанням, взяли участь чотири тисячі добровольців, яким запропонували прослухати 50 музичних композицій різних жанрів.
З’ясувалося, що людям із розвиненими емпатією та чуйністю подобаються ритм-н-блюз (вокально-танцювальний музичний стиль), софт-рок (легкий або «м’який» рок), а також mellow music — мелодії з м’яким, приємним звучанням. Загалом ці стилі не можна назвати енергійними, проте їм притаманна емоційна глибина й насиченість, часто з відтінком суму або меланхолії.
Тих, хто віддавав перевагу більш ритмічній, напруженій музиці з позитивним емоційним забарвленням і відносно складною структурою, дослідники охарактеризували як аналітиків — людей із раціональним складом мислення.
Уподобання учасників стосувалися не лише музичних стилів, а й конкретних композицій. Так, пісні джазової співачки Біллі Холідей All of Me та Crazy Little, Thing Called Love гурту Queen більше подобалися емпатам, тоді як композиції God Save the Queen гурту The Sex Pistols і Enter Sandman гурту Metallica частіше обирали аналітики.
Вчені з’ясували, що люди, у яких під час прослуховування музики виникають «мурашки по шкірі», частіше вважають себе доброзичливими та чуйними.
До того ж 66% опитаних, які відчули на собі ефект «гусячої шкіри», зазначили, що в той момент мали гарний настрій і добре самопочуття. Серед тих, хто такого ефекту не відчував, лише 46% повідомили про позитивний емоційний стан.
Цікаво, що існують люди, які взагалі не відчувають «мурашок» від музики. Дослідження показали: у таких осіб спостерігається менша кількість нейронних зв’язків між зонами мозку, відповідальними за слухове сприйняття, та зонами, що відповідають за емоційне реагування і моральні судження.
Інші дослідження показали, що люди з високим рівнем відкритості до нового досвіду зазвичай надають перевагу складнішій та різноманітнішій музиці — класичній, джазовій або еклектичній. На відміну від них, більш консервативні особистості схильні обирати простішу та звичнішу музику.
Музичні вподобання також пов’язані з такими рисами, як інтроверсія та екстраверсія. Виявилося, що екстраверти частіше слухають «щасливу», соціально орієнтовану музику — поп, хіп-хоп, реп або електронну. Натомість інтроверти зазвичай обирають рок або класику. Крім того, екстраверти слухають музику частіше, ніж інтроверти, і частіше використовують її як фон. А доброзичливі люди, згідно з дослідженнями, отримують від музики більше емоційного задоволення, ніж ті, хто не має цієї якості.
Музика як дзеркало особистості
Психологи з’ясували, що до агресивної за змістом музики частіше звертаються підлітки, які переживають життєві труднощі — зокрема ті, хто позбавлений батьківської турботи або прагне визнання з боку однолітків. Натомість класику та джаз зазвичай обирають більш благополучні діти. У першому випадку музика виконує функцію емоційної розрядки, у другому — є цінною сама по собі.
Водночас агресивні композиції часто характерні для підлітків загалом, оскільки несуть у собі елемент бунтарства, що природно для цього віку. З роками потреба в самовираженні та юнацький максималізм слабшають, тож змінюються й музичні вподобання — вони стають більш спокійними й врівноваженими.
Музичні смаки не завжди пов’язані з внутрішніми конфліктами особистості — часто вони зумовлені темпераментом. І це цілком логічно, адже і в роботі мозку, і в музичному творі існує свій ритм.
Люди з сильним типом нервової системи — холерики та сангвініки — мають вищу амплітуду нервової активності, тоді як у меланхоліків і флегматиків вона нижча. Перші тяжіють до активної діяльності, другі — до розміреного способу життя. Ця особливість знаходить відображення і в музичних уподобаннях.
Так, представники сильного типу нервової системи зазвичай обирають ритмічну, енергійну музику, що не потребує глибокої концентрації (рок, поп, реп та інші популярні жанри). Натомість люди з «слабким» типом темпераменту віддають перевагу спокійним, мелодійним жанрам — класиці, джазу. При цьому дослідження свідчать: флегматики й меланхоліки здатні глибше проникати в суть музичного твору, на відміну від більш поверхневих за сприйняттям сангвініків і холериків.
Втім, найчастіше вибір мелодії залежить саме від настрою. Засмучений сангвінік може слухати «Реквієм» Моцарта, а радісний меланхолік — веселитися під ритмічні гітарні акорди. Існує й інша цікава закономірність: темп музики здатен впливати на амплітуду ритму головного мозку. Повільна мелодія її знижує, а швидка — підвищує. Цей факт наштовхнув учених на думку, що прослуховування музики різних жанрів може сприяти розвитку творчого потенціалу дитини, стимулюючи роботу мозку в тому чи іншому ритмі.
Цікаво й те, що такі висновки, так би мовити, виключають саме поняття «поганої» музики. Адже будь-який твір — навіть на перший погляд простий чи примітивний — є унікальним досвідом переживання певних емоцій, особливою формою відгуку на навколишній світ. Те саме стосується й музичних жанрів: не існує «хороших» чи «поганих» — кожен важливий по-своєму.
Отже, музика — це не просто набір звуків, а мова емоцій, яка формує наші реакції, настрій і навіть мислення. Від сприйняття ритму й мелодії до глибоких переживань — цей шлях є свідченням сили музики як особливого виду спілкування.
