Завершальний місяць року радує нас найбільш улюбленими зимовими народними святами. Саме тому українці називали грудень «заспівом зими», «зимовими дверима» або «зимовою шапкою».
17 грудня, між «Андрієм» та «Миколаєм», відзначається стародавнє жіноче свято, про яке й зараз пам’ятають. В народі цей день також називають Варвариним, Бабиним або «Варварині морози».
Свята Варвара для українців — не лише покровителька жінок і незаміжніх дівчат, а й молодих родин, дітонародження, шлюбу. А ще вона вважається покровителькою вишивальниць. Саме тому, в Україні, Варварин день вважають ще й Днем вишивальниць.
Тому і дівчата, і жінки у цей день не займалися господарськими справами. Не можна було ані прати, ані прясти, ані місити глину чи білити. Святим ритуалом у цей день було вишивання. Дівчата збиралися разом, молилися святій Варварі, щоб вона послала здоров’я дітям, зцілила від хвороб (особливо від безпліддя). Біля ікони Святої просили про жіноче щастя, про швидке й вдале заміжжя, про вагітність. А вагітні жінки молили Варвару, щоб майбутні пологи пройшли без ускладнень, а дитина, що з’явиться на світ, була міцною й здоровою.
Усі жінки традиційно цього дня вишивали долю. Вважалося, що Варвара була покровителькою вишивальниць та управляла дівочими руками та думками. Коли молода ткала чи вишивала весільні рушники, сорочку собі чи своєму судженому, вона «засівала» біле полотно магічними знаками та замовляннями, тим самим давала живі послання власній долі та долі коханого. Вважалося, що у виріб, виконаний у цей день, впліталися Божі частинки.
Починаючи вишивати, молоді дівчата хрестились та шепотіли про те, як свята Варвара навчила їх вишивати. Адже вона сама золотими нитками шила ризи Ісусові. Кожна з дівчат, яка бралася за цей вид мистецтва, досконало володіла «мовою» візерунку, відчувала енергетику кольорів, що йшла від вишивання та поєднувала це все зі своїми помислами в єдиний стиль, який ставав потім справжнім оберегом як для самої жінки, так і для коханого чоловіка чи дитини. Адже орнаменти раніше не переносилися із чужих прикладів механічно, як зараз. Для того, щоб «закодувати» вишивку, достатньо було лише чистоти справжнього кохання та внутрішнього передчуття. Не всі жінки чи дівчата можуть вишивати, адже магія вишивання не всім відкривається.
У народі вірили, що великомучениця Варвара захищає від нечистої сили.
В цей день наші пращури ворожили на любов, щастя, добробут й долю. Одним з найпоширеніших передбачень, яке використовували молодиці під час зимових свят, було пророкування долі по малиновій гілочці. Для цього молоді дівчата в цей день, перед самим світанком, зрізали гілочки малини й ставили їх вдома перед образами святої Варвари у воду. Вважалося, якщо до Різдва ця гілочка оживе, то дівчина дуже скоро вийде заміж.
Цікаві пророкування по малиновій гілочці були й для хлопців. Якщо вона оживала, то це означало, що дружина буде неймовірною красунею та дуже лагідною. І навпаки, якщо ні, то дружина буде суворою та ледачою.
На цій гілочці ворожили не тільки, щоб дізнатися про коханих, але й на здійснення бажань. Тож, перш ніж поставити малинову гілочку у воду, молодим хлопцям та дівчатам треба було спочатку помолилися, а вже потім загадувати бажання. Якщо до Різдва гілочка оживала, то бажання найближчим часом повинно було збутися.
У День святої Варвари молодиці ворожили на заміжжя ще й за допомогою зерна. Дівчина правою рукою повинна була зачерпнути жменю зерна, після чого висипати її на підлогу та обов’язково перерахувати. Якщо виходило, що впала парна кількість зерен, то це означало, що дівчині дуже скоро пощастить вийти заміж, а якщо непарна – обряд одруження не відбудеться.
Дівчата ворожили в ніч на Варвари за допомогою трьох записок із чоловічими іменами, які клали під подушку. Вважалося, що уві сні має з’явитися майбутній наречений.
Бажаючи знати про зміни свого життя, господині віщували свою долю. Для цього вони біля вхідних дверей клали звичайний аркуш білого паперу. На нього насипали купки борошна, гречаної крупи, рису чи пшона. Якщо вранці все залишалося без змін – це означало, що життя в сім’ї буде спокійним і рівним. Якщо виявиться, що гречка розсипалася – сімейний дохід не зміниться, якщо рис – буде невелике фінансове збільшення, виявиться розсипаним пшоно – зменшаться доходи, а якщо ж розсиплеться борошно – це швидкий прибуток.
З 17 грудня починалася підготовка до Дня святого Миколая та новорічних свят. Господині на кухні готували смаколики, а чоловіки варили медове пиво за своїм родинним рецептом. Ґаздині ліпили в цей день вареники з маком та капустою, а дівчата влаштовували ворожіння на них. Якщо в начинці попадалася монетка, це означало матеріальний добробут; нитка білого кольору – довгу подорож, а якщо чорного – коротку дорогу. Коли в начинці з’являвся кріп, то це говорило про міцне здоров’я, коли цукор – доля обіцяла солодке життя, а коли обручка – весілля. Серед вареників обовʼязково мали бути такі, які заправлялися борошном, їх називали «пірхунами». Коли дівчата частували хлопців ліпениками, то стежили, кому ж попадеться такий особливий виріб. Такого невдаху потім дуже довгий час виводили з терпіння, називаючи його «пірхуном».
На Варвару традиційно освячують воду. Наші пращури йшли до ополонки по воду файно одягненими та гарно причесаними, віталися з нею, як з живою та розмовляли. На цій воді варили особливу кашу – кутю та залишали на ніч у казані. Потім, по застиглій скоринці визначали, який добробут буде в оселі. Кожен член родини, аби протягом року бути щасливим і здоровим, мав з’їсти ложку цієї каші та запити узваром, щоб в родині завжди було багато хліба, добрий врожай та рясна садовина.
На честь святої Варвари існував звичай пекти «варення» – це печиво або пиріжки у формі голови, вух, копит чи рогів тварин. Цим пригощали домашню худобу, щоб та давала численне потомство.
У цей день спостерігали за погодою. Вважалося, що з «Варвари» день вже повертає на весну, а в народі переповідали: яка погода буде 17 грудня, така буде й на Різдво.
