Серед відомих перлин Єланеччини, що на Миколаївщині, крім природного заповідника «Єланецький Степ» та природного ландшафту «Маленька Швейцарія» яскраво вирізняється ще одна перлина — музична. І ця перлина — родина Слободніченків.
Коли говорять про культуру Єланця, то в уяві одразу постає така талановита, Богом обдарована, співуча родина.
Як дерево, що починається з коріння та має стовбур і крону, так і родина бере свій початок, могутній корінь від діда – прадіда.
З народного напившись джерела,
Як і з Дніпра бере веселка воду.
О, рідна пісне, в серце ти прийшла
Від матері, від батька, від народу.
Саме з сім’ї, від матері та від батька, Віри й Олександра, почалося музичне коріння родини Слободніченків. Батьки це те, що дає нам життя та чого не можна переоцінити.
Батько Олександра був капельмейстером духового оркестру, а мати – однією із кращих співачок села, яка любила не тільки співати, а й збирати пісні для майбутньої спадщини своїм дітям.
Маленький Сашко ще з дитинства захопився музикою та остаточно вирішив стати баяністом. Отримавши диплом Миколаївського державного училища культури за спеціальністю «керівник оркестру народних інструментів», повернувся у свій Єланець, де й розпочав свою творчу діяльність на посаді викладача по класу баяну, а згодом — директора Єланецької музичної школи.
Так здійснилася мрія Олександра Миколайовича стати професійним музикантом, керівником народного хору «Калинонька» та народного естрадного гурту «Шлягер». За особистий внесок у розвиток української національної культури Олександру Миколайовичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Пісенна стежина Віри Володимирівни розпочалася також з дитинства, бо родина Татаренків, в якій росла Віра, була дружною, веселою та співочою. Мама Віри залюбки грала на мандоліні, балалайці, співала ніжним, чарівним, ліричним голосом, який у спадок передався доньці. Батько був знатним співаком на все село, вмів грати на гітарі.
Сумнівів стосовно того, ким бути, не було. Звичайно ж — артисткою-співачкою. Так і вийшло. Віра Володимирівна після школи поступила в Миколаївське державне училище культури, співала в хорі знаменитого хормейстера Анатолія Затуряна та стала самодіяльною «народною» артисткою Єланеччини. Трудова діяльність Віри розпочалася в Єланецькому будинку культури на посаді методиста, а згодом, закінчивши Миколаївську філію Київського національного університету культури і мистецтв, стала очільником Єланецької культури, де й працює до сьогоднішнього дня.
Так в Єланці зійшлися шляхи Олександра і Віри Слободніченків, які більш як 40 років успішно працюють на ниві культури та гідно продовжують славну музичну династію. Тут вони пустили своє глибоке коріння з високим гіллям. А гілочки та листочки родового дерева Слободніченків — це вже їхні діти Дмитро й Олександр та онуки Даша й Маша. Старший син Дмитро пішов шляхом батьків. Прийнявши від них естафету, присвятив своє життя музиці. Очолив дитячу музичну школу та став керівником народного чоловічого квартету «Козацька кварта» Єланецького центру культури і дозвілля. Успішно закінчив Миколаївську філію Київського національного університету культури і мистецтв, має науковий ступінь «кандидат педагогічних наук». І на все Дмитру вистачає часу: на заняття в «народних» самодіяльних колективах – хорі «Калинонька», вокальних гуртах «Шлягер»та «Єланецька слобода», а також на свою власну сім’ю – дружину Вікторію та доньок Дашу й Машу.
Вікторія має гарний голос, співає у центрі культури і дозвілля, є солісткою ведучих народних колективів та учасницею всіх мистецьких заходів. Закінчила Миколаївський фаховий коледж культури і мистецтв за спеціальністю «режисер – організатор» і нині очолює Єланецьку бібліотечну систему.
Молодший син Олександр виріс на підмостках сцени. Вже у п’ять років він отримав свій перший гонорар за програму гуморесок на концерті для працівників РЕМ та був постійним ведучим мистецьких заходів. Схильність до музичних інструментів виявилась у молодшого сина. Він успішно закінчив дитячу музичну школу по класу фортепіано та гітари, а у вільний час танцював в хореографічному ансамблі «Трицвіт». Хоч професія у Сашка не пов’язана з галуззю культури (він працює в ІТ компанії м. Київ), але набуті музичні навички, як хобі втілює у своєму житті. Це електронні барабани, гра на фортепіано джазових композицій в поєднанні зі співом, які гармонійно наповнюють життя Олександра.
Є такий гарний вислів: «Немає найкращих та найулюбленіших дітей, як онуки». Це дійсно так. Дідусь Олександр та бабуся Віра обожнюють своїх онучок Дашу та Машу, наділяють їх своєю любов’ю та прищеплюють їм естетичний смак до мистецтва, щоб дівчатка гідно продовжували культурно-мистецьку династію Слободніченків.
Сімейний ансамбль Слободніченків з Єланця відомий не тільки на Миколаївщині, а й в Україні. У звітних концертах Миколаївщини, що проходили в Палаці культури «Україна» (м.Київ), виступ їх родини був своєрідною родзинкою, а в обласних конкурсах сімейних колективів «Родинні суперечки» вони завжди займають високі призові місця.
Тому ще змалечку онуки Даша та Маша виступають на різних сценах Миколаївської області, дивують глядачів своїм неповторним голосом та талантом. Вже в 5 років Даша стала Мініміс Миколаїв, добре володіє музичними інструментами – фортепіано та скрипкою, які освоїла, навчаючись в дитячій музичній школі. Успішно закінчила Миколаївський фаховий коледж музичного мистецтва та Київську музичну академію імені Глієра за спеціальністю «Джазове фортепіано». Та рідний Єланець завжди кликав її додому. Зараз Даша працює керівником дівочого ансамблю «Червоні маківки» Єланецького ЦКіД та є учасницею творчих колективів, солісткою, ведучою всіх масових заходів. Молодша онука Маша також іде шляхом родини та не відстає від своїх талановитих предків. Вона навчається в Єланецькій ДМШ по класу фортепіано, скрипки та ударних інструментів, співає в дитячому хорі «Конфеті», грає в ансамблі скрипалів «Золота струна», в оркестрі народних інструментів «Мрія». І все це робить з великим задоволенням. А інакше бути не може, тому що вона з перших днів свого життя купається в музичному родинному співучому океані і її корабель направленим курсом йде до Миколаївського фахового коледжу музичного мистецтва.
Коли хоч раз послухаєш спів та музику, що лунає в родинному колі Слободніченків, то назавжди закохаєшся в них.
Єланеччина для них є рідною оселею, найкращою, наймилішою, яку оспівують та прославляють своєю щоденною працею, залишаються для неї вірними синами та доньками. Творчі колективи ЦКіД «Зоря», керівниками та учасниками яких є Слободніченки – найкращі та ведучі на Миколаївщині. Вони є окрасою кожного культурно – мистецького заходу, тому що в них працюють висококваліфіковані професіонали, високого ґатунку митці культури, шановані усіма люди – родина Слободніченків.
Ось що про родину Слободніченків говорять колеги та жителі Єланця.
Тож побажаємо родині Слободніченків, щоб їх родинне дерево розросталося та міцніло з кожним роком, бо сім’я – це царство батька, світ мами й рай дитини.
