Ця стаття буде корисною для тих, хто використовує у своєму репертуарі етнографічну інформацію, відтворює народні свята та обряди, а також збирачам нематеріальної культурної спадщини.
Ворожіння існує з давніх часів і займалися ним не тільки обізнані, а й прості люди. Наші предки вважали дану обрядову дію однією з ефективних у передрікання майбутнього. Існували чисто жіночі та чисто чоловічі ворожіння, як індивідуальні, так і колективні. Важливе значення мали місце та час виконання магічних дій, а також певний епізод з життя людини або календарний цикл народних свят. Взагалі, ворожили без чужого ока вночі або увечері, використовували ці дії перед укладанням шлюбу, народженням малюка чи перед початком побудови оселі. Сприятливим часом для передрікання майбутнього наші предки вважали свята Андрія, Катерини, під час Святвечора чи Меланки, на Масницю, Великдень чи Івана Купала.
Про деякі види чаклування українці вже знали з дитинства. Потім, коли дитина дорослішала, інтерес до ворожіння згасав. Але, попри недовіру до містики, людині завжди цікаво було знати, як складеться її доля. Одним з видів народної магії було своєрідне підслуховування того, про що говорять сусіди у себе в оселі. «Підслухи» робили на свято Андрія, Меланку та Масницю. Це дійство було пов’язано з культом предків та мало свою символічну точку зору. Під час виконання ритуалу наші предки отримували певні звістки про своє майбутнє: як швидко відбудеться весілля, яким буде соціальний стан чи ім’я нареченого, як складатиметься подружнє життя.
Розшифровували свою долю за поведінкою птахів: їх польотом, приземленням або криком. Великим горем вважалося почути, як курка співає півнем. Дівчата, аби знати звідки буде майбутній чоловік, виходили опівночі на двір та прислухалися до гавкання собаки. Якщо собака гавкала далеко, то й суджений буде здалеку, а якщо близько – це означало, що й наречений мешкає поблизу. Цікавим є різновид «підслухи» розмов, які почулися під вікнами сусідів. Той, хто хотів знати своє майбутнє таким чином, ставив своє питання вголос, стоячи під сусідською оселею.
Наприклад, увечері перед святом Андрія, дівчата, набравши у фартухи гороху, кукурудзи або коноплі йшли до осель, де мешкали парубки та кидали зерно жменями у вікно. Дуже важливими були слова, які в той момент доносилися з хати. Якщо дівчина чула: «віддай», «чекай» або «віддавайся» – вона вірила, що дуже скоро вийде заміж. Якщо ж почулося «копиль» або «заколеш» – це означало, що дівиця могла народити позашлюбну дитину. Визначним була ще стать того, хто обізвався. Доброю прикметою вважалося, якщо це зробить чоловік. Коли ж було так, що ніхто з оселі не відгукнувся – слідкували, хто з’явиться у вікні першим, жінка чи чоловік. Для дівчини важливим було побачити чоловіка, адже тоді вона мала надію до кінця року вийти заміж.
Іноді дівчата просто намічали оселю, до якої йшли всі гуртом, але підслуховувала одна. Потім вони йшли до іншої хати, де підслуховувала друга, або стояли всі під однією хатою та слухали для себе «пророчі слова». Яким буде подружнє життя, тихим чи суперечливим, можна було довідатися за характером розмови. На Андрія чи Меланки в деяких селах, щоб більше почути, відданиці зазвичай слухали під оселею, де було багато дітей. Господарі вже знали, що ходять попід вікнами підслуховувати. Тож, якась господиня, коли чула гомін біля хати, могла попросити когось з дітей щось подати чи принести, або сказати дитині: «Сядь й сиди каменем». Якщо дівки чули це, то наступного року під цю хату більше не ходили ворожити. Деякі дівиці ходили на «підслухи» з млинцем за пазухою. У цьому випадку млинець був такою собі пожертвою предкам, які померли, адже вважалося, що біля вікна «стоять» душі померлих рідних, які, за народними віруваннями, допомагали визначити долю, бо були посередниками між світами.
Відомо, що в деяких селах дівчата ходили слухати розмови сусідів, тримаючи у руці рибні кістки. Все це дуже схоже на святвечірні ритуали, коли вшановували душі померлих предків. Адже робили це для того, щоб налагодити контакт з надприродними «помічниками» та жертвувати ритуальну їжу (паляниці, вареники, пироги) домашнім духам, символічно «нагодувавши» їх. Та й ложками гупотіли під вікнами з тією ж метою, створюючи спеціальний обрядовий шум. Бо вікно вважалося своєрідним кордоном між домашнім та зовнішнім простором та символом зв’язку з потойбіччям.
Обряд «годування» душ виглядав так: ходячи під хатами, дівки калатали ложками й вигукували до хазяїв: «Чи ви всі?», а господарі відповідали: «Так, є всі» або «Повіддавали всіх». Могла ґаздиня крикнути ґазді: «Та нехай вже йде», а він відповідав: «Всі вже ідіть». Найпоширеніший обрядовий процес «годування» душ предків був відомий, як андріївська ворожба, де ложка символізувала сам цей процес та уособлювала конкретну людину з близьких родичів, яка постійно нею користується.
На Андрія, напередодні Нового року та Йордану, під вікнами сусідської оселі підслуховувати могли як дівчата, так і хлопці. На «підслухи» молоді жінки ходили у передноворічну ніч також й до церкви. Якщо дівчина почула «Ісає, торжествуй», вона мала вийти заміж у наступному році, а якщо «упокій зі святими» – віщувало їй померти. Перед Святою вечерею дівчата на виданні підслуховували чужі розмови під вікном сусідів, не кидаючи зерно. Якщо чули з вікна слова «так», «зроби», «вийди», «геть звідси», «прийди», «сядь собі» або «встань» – вони віщували скоре заміжжя, а слова «йди», «пішла б ти» означали весілля в м’ясниці. Поганою прикметою для молодих дівчат було почути з хати «повернися», «сядь, сиди», «лишись», «не бери» або «немає».
Цікавою була обрядодія, коли дівчата-відданиці, стоячи під вікном сусідської оселі, могли запитати господарку, наприклад, де вона поклала свої ключі. Якщо ґаздиня виявлялася доброю, то вона з хати могла відповісти, що вони знаходяться в клуні, у вівсі або у пшениці, та що молоді дівки повиходять усі заміж. Могли «ворожки» попросити позичити борону, якщо у відповідь чули, що вона у вівсі, це означало, що всі дівчата повиходять заміж у цьому році, а якщо «у просі» – могли розтлумачувати відповідь так, що їм прийдеться «повік ходити у косі». Інколи жінкам казали за вікном «молодець», а іноді вони могли почути й слово «вдівець».
Відомо, що відданиці частенько дякували господарям оселі за добру відповідь, що означала мрію дівчини. Хоча найчастіше «підслухи» робили нишком, щоб отримати більш точне пророче слово. Тепер більшість таких обрядодій втратили своє магічне значення, тому й відносяться до них просто, як до традиційної розваги. Хоча, з умислом або без нього, кожен з нас охоплений бажанням бодай одним оком глянути у прийдешнє. А раптом пророцтво віщує успіх й кожен таємно очікує на те, що воно здійсниться.
