Терміном «африканська музика» прийнято визначати музичне мистецтво народів, які населяють центральну, західну та південну частини континенту.
Музика грає дуже важливу роль у житті африканців. Вона супроводжує трудовий процес, культовий ритуал, звучить під час свят. Особлива сила впливу музичного мистецтва континенту у нерозривному зв’язку зі словом та динамічним танком. Усі присутні на будь-якому видовищі, церемонії чи святі стають їх безпосередніми учасниками. Тут немає стороннього спостерігача, це мистецтво завжди колективне.
Форми та участь у ньому найрізноманітніші. Один із поширених прийомів – перекличка: заспівує соліст, йому відповідає хор; іноді можуть чергуватися два ансамблі – жіночій та чоловічий або змішані групи виконавців. Африканська музика не фіксується у нотному записі, а живе в усній формі, передається з покоління до покоління та постійно оновлюється. Як будь-яка культура усної традиції, африканська музика ґрунтується на імпровізації.
Інтонаційна будова африканської музики тісно пов’язана з розмовною мовою. Більшість національних мов – так звані тональні (в них налічується від 3 то 7 тонів). Слова мають певну тонально-висотну характеристику. Сенс сказаного залежить не тільки від точно вибраного значення, а й від інтонації, з якою вимовляється кожний склад. Африканська мелодика містить інтонацію розмовної мови та спирається на нетемперований стрій, у якому немає акустично рівних інтервалів. Вона складається з ледь помітного для слуху ковзання по інтервалах менше півтону. Використовуються лади на шість та сім ступенів. З розмовною манерою пов’язано багато прийомів вокальної техніки: часті вібрації, спів новим звуком, напруженим голосом, фальцетом тощо.
Одним з головних художньо виразних засобів африканської музики є неповторний своєрідний ритм. Притаманне африканцям почуття ритму дозволяє їм з дивовижною майстерністю поєднувати декілька контрастних ритмічних малюнків, комбінувати рівномірні ритмічні фігури з асиметричними, досягати ефекту енергійного наростання ритму шляхом послідовного переміщення сильної долі такту. Цей складний синтез народжується завдяки своєрідній традиції виконання. Спів супроводжується багатошаровим ритмічним акомпанементом – плесканням в долоні та грою ансамблю барабанів або інших музичних інструментів. Ритмічна пульсація підтримується єдиною у своєму роді ударною манерою виразу – так званим агресивним звукоутворенням, при якому практично кожний звук отримує індивідуальне динамічне забарвлення. Внаслідок чого на голос співака накладаються різні метроритмічні лінії та виникає багатоголосся. На відміну від західноєвропейської музики, африканське багатоголосся не мелодичне, а ритмічне.
Стихія ритму визначала провідне значення ударних у найбагатшій родині національних інструментів. Особливе місце у ній належить численній групі барабанів. Серед них тільки в Африці існують «розмовляючі» барабани, які використовуються як засіб передачі інформації на великі відстані язиком ритму та імітацією традиційної тонової моди. Зазвичай африканці використовують пару барабанів, налаштованих на високий та низький тони; в Нігерії комплект складають з 5 інструментів – «дундун» та «ганган». Завдяки різноманітній техніці звукоутворення – пальцями рук, долонею, ліктем, паличками, чергуванню ударів по центру та краю мембрани – виконавець може змінювати висоту та тембр звуку. Корпуси «розмовляючих» барабанів вирізають зі стовбурів м’яких сортів дерев; вони мають циліндричну форму та дві мембрани. Інші різновиди циліндричних барабанів – «ізігубі» та «ефумбу», які забезпечені брязкальцями «енгалабі»; інструменти у формі пісочного годинника. Поряд з циліндричними використовуються барабани конічної форми. Їх виробляють у вигляді чаш, фігур тварин, предметів побуту. Резонатори у них порожні або трохи наповнені водою. Під час виконання великі конусоподібні барабани ставлять на землю; меншого розміру – «мурумбу» та «моропа» – тримають між ніг та під пахвою.
Великою популярністю серед африканських ансамблів користуються брязкальця та різні тріскачки. Їх виготовляють із висушеного кокосового горіха та гарбуза, панцира черепахи та морської раковини, копит та рогів великих тварин, дерев тощо. Всередині знаходяться висушені зерна, кісточки плодів, камінці, дрібні мушлі та дріб. Інструменти тримають в руках або прикріплюють у виді спідниці (з річних тростин), поясів (часто висушених з пальмового листя або вух газелі), намиста, браслетів.
Родину ударних доповнюють численні ксилофони з металевими або дерев’яними пластинками та резонаторами у формі судини з глини та гарбуза. У різних африканських країнах ці інструменти мають свою назву – «санса», «кембе», «мбира». Своєрідний різновид ксилофону – «дезе». 21 тонкий металевий язичок кріпиться на дерев’яному бруску за допомогою плетеної проволоки. Під час виконання інструмент поміщають у гарбузовий резонатор.
З духових інструментів поширена флейта. Залежно від розмірів, конструкції (поздовжня, поперечна), матеріалу виготовлення (бамбук, тростина, кора дерева, глина) відрізняють флейти «омбгве», «найере», «умугурі», «моротвана», «ембілта» тощо. Широко використовуються всілякі роги та труби, зроблені зі слонової кістки, страусового пір’я, стебла гарбуза.
Струнна група має у своєму розпорядженні безліч щипкових інструментів. Один з ранніх – музичний лук, що представляє собою туго натягнуте стебло пальмового дерева з однією або декількома волокнистими струнами та гарбузовим резонатором. Арфи розрізняються за кількістю струн та зовнішнім виглядом. Цікаві різновиди цитри: одна складається з 20 очеретяних паличок, які скріплені у вигляді мініатюрного плоту; друга – це бамбукова трубка, обтягнута вздовж поверхні 20 струнами. До струнної групи входять також ліра, лютня, африканська гітара «зезе», африканська скрипка.
У сучасній африканській професійній музиці сформувалося декілька направлень. З них можна виділити два. Представники найбільш розповсюдженого на континенті напряму прагнуть розвитку вітчизняних культурних традицій на сучасному рівні, але повністю зберігаючи національну самобутність. Композитори другого напрямку у своїх творах поєднують стилістику африканської та європейської музики. У музичній драмі та фольклорному балеті, у вокально-інструментальній музиці композитори Африки створюють твори глибоко національні.
