Нематеріальна культурна спадщина        25 Травня 2018        228      

Зелені свята на Миколаївщині

Веселими Зеленими святками — тижнем до та після Трійці — розпочинається великий літній цикл свят, присвячених вшануванню життєдайних сил природи, Животворного Духа. Свято, коріння якого сягає прадавніх часів, широко відзначається в культурі багатьох народів. Згідно із Біблією, у цей день на огорнутій небесним полум’ям горі Сінай, Господь дарував людям Десять заповідей, начертаних на нерукотворних скрижалях. За текстами Нового заповіту, на п’ятидесятий день після Великодня, Дух Святий зійшов на апостолів і почали вони говорити іншими мовами та пішли проповідувати християнське вчення на всій землі.

Світлина: https://lubodar.info

Традиції святкування

У слов’янській традиції Зелені свята поєднують у собі християнські і язичницькі мотиви. За віруваннями наших дідів-прадідів, сила відродженої природи захищає й оберігає людину. З четверга напередодні Трійці, прийнято прикрашати домівку зеленими гілками дерев та травами: полином — для захисту від русалок, відновлення життєвих сил та гарного зору; аїру — або ж татарського зілля чи лепехи — для очищення хати і привертання добрих духів, які захистять, принесуть багатство та вдачу. Пижма та любисток — для захисту від пристріту та чаклунства, привертання вдачі та кохання. Чебрець — «богородична трава» — для миру, ладу й любові в родині, для захисту від нічних кошмарів та відновлення душевних сил. Духмяна м’ята — оберіг для відлякування численних злих духів, які, за віруваннями наших предків, намагалися нашкодити людині: кікімори — чудовиська, що насилає кошмари і страшні видіння; лиха — духа, який ввергає людину в смуток і живиться її стражданнями та негативними емоціями; злидня, що приносить у родину бідність і негаразди…

Зелені свята — це і вшанування померлих предків — охоронців роду, і молодіжні гадання, гуляння та ритуали, пов’язані із вступом у доросле життя. Про один із таких старовинних обрядів розповідає жителька села Михайло-Ларине Вітовського району Катерина Теодорівна Видойник.

Обряд «Поховання зозулі»

Про обряд «Поховання зозулі» Катерина Теодорівна почула від своєї бабусі, Катерини Григорівни, 1912 р.н., уродженки с. Рогачин на Тернопільщині. Дійство проводилося напередодні Трійці й символізувало собою вступ дівчат до дорослого життя.

Маленькими групками по 3–5 осіб, дівчатка, які досягли 12-річного віку, йшли до лісу. Співали, водили хороводи, плели віночки, обмінювалися «зозулями» — солом’яними або трав’яними ляльками-оберегами. Зозулю «сповивали» — обгортали стрічками, голосили над нею, як над покійницею. Для цього вибирали найбільш вмілу в цій справі дівчину. Катерина Григорівна розповідала: «Бувало, як заголосить вона, так усі й підхватять. Головне — поховати зозулю треба було потай від усіх, тоді удача чекає на дівчину увесь рік. Якщо ж хлопці-бешкетники знаходили зозулину «могилку» — то дівувати дівчині ще якнайменше рік, аж до наступної Трійці.

Через тиждень після Трійці «зозулю» викопували і справляли веселі поминки: з танцями, іграми, піснями та частуванням. Потім «зозулю» обов’язково закопували знову. Це символізувало позбавлення дівчини від «зозулиного гріха» — поганого піклування про своїх діточок та гніздечко. Після проведеного обряду дівчинка вважалася дорослою дівчиною, яка взяла на себе зобов’язання «не бути зозулею».

За етнографічними джерелами, подібні обряди, пов’язані із давніми землеробськими культами, були надзвичайно поширеними в нашому й сусідніх регіонах ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Сьогодні вони сприймаються, швидше, як весела гра, яка повністю втратила свій давній сакральний зміст. Хоча… Як закує в лісі зозуля — віща пташка, посередниця між світами — так і хочеться запитати в неї про долю та майбутнє.

Сьогодні, напередодні Дня Святої Трійці, ми вітаємо вас зі святом та бажаємо миру й добра!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: