Однією з дуже цікавих тем для роботи з дітьми та дорослими, особливо під час святкування новорічних, різдвяних або інших зимових свят є «казкотерапія».
Казкотерапія – лікування казками, відкриття тих знань, які живуть у душі кожної людини.
У чому ж чарівна сила казок?
Казкотерапія – дуже цікавий та корисний метод, що не має вікових обмежень у застосуванні. Світ казок та їх психологія засновані на усній народній творчості, яка виникла і почала розвиватися разом з появою людської цивілізації. Казки можна перечитувати багато разів, кожен раз співпереживаючи героям і проживаючи цілу гаму емоцій. Кожен може взяти з казки тільки ту частину досвіду, яка йому потрібна. У людини, яка залишається незадоволена собою, існує потреба у самовираженні. Саме у процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, як неповторну індивідуальність.
Багато хто вважає, що казкотерапія підходить тільки дітям, причому наймолодшого віку. Тим часом це не так. Адже цілком очевидно, що у кожній дорослій людині продовжує жити дитина. Не багатьом дітям, наприклад, подобається казка «Стійкий олов’яний солдатик» Г. Х. Андерсена. Це типовий приклад казки для дорослих, де є філософські роздуми автора про життя і смерть, про любов і відданість. Такі казки більше підійдуть для підліткової або дорослої казкотерапії.
Якщо для дітей казкотерапія – це абсолютно природний метод, то більшість дорослих спочатку сумніваються в його ефективності, посилаючись на те, що вони не готові «впасти в дитинство». Казкотерапія для дорослих – це метод психологічної корекції для тих, хто готовий розібратися у собі, розкрити свій внутрішній світ і не боїться творити.
Що ж відбувається, коли дорослі розповідають дітям казки?
- Занурення дитини в соціальне середовище;
- ознайомлення його з правилами й нормами соціальної поведінки;
- навчання, прищеплення навичок;
- формування образів «поганого» і «хорошого»;
- пізнання навколишнього світу.
А що відбувається, коли ми з дитиною починаємо складати казки?
Ми можемо в м’якій формі дізнатися, що зараз турбує дитину і допомогти знайти вихід з ситуації, що склалася. Оскільки дітям близька казка, дитина ідентифікує себе з казковим героєм і від імені цього героя говорить про власні проблеми казковою мовою. Начебто не про себе, але, разом з тим, про себе і про те, що зараз його хвилює найбільше. Таким чином, можна сказати, що казкотерапія для дітей – це цілком природний підхід до розв’язання психологічних проблем дитини.
Так навіщо потрібна казкотерапія і як вона діє на людину?
Під час складання казки утворюються зв’язки між казковими подіями й поведінкою в реальному житті, відбувається процес активізації ресурсів, потенціалу особистості та покращення внутрішньої природи й навколишнього світу.
Казкотерапія для дошкільнят враховує вікові особливості дітей. У віці до 3 років дитина прекрасно сприймає образи тварин, тому в методиці використовують казки, де головні герої – тварини. Хитра лисиця, боягузливий заєць, злий вовк – маленькі діти легко наслідують головним героям, відтворюють їх рухи, звички, характер.
Діти у віці від 3 до 6 років починають сприймати людей і чарівних істот в образах головних героїв. Вони вже міркують про те, на кого з них хочуть бути схожими й чому, можуть розповісти про те, що саме подобається у герої, наслідувати його. Тому намагайтеся, щоб дитина залучалася до перегляду казкових вистав, після яких обов’язково обговорюйте сюжет, розказуйте про те, що вам здається негативним, запитуйте у дитини, як би вона поводилася на місці героя, придумуйте свою історію для неї.
Складовими частинами методики казкотерапії для молодших школярів і для підлітків є урахування вікових та психологічних особливостей. Молодшим школярам казкотерапія допомагає впоратися зі стресовими ситуаціями в школі, а підліткам – вибудувати свій новий, адаптований під нові потреби внутрішній світ, згладити конфлікти й суперечності.
Казкотерапія для дорослих – це метод психологічної корекції для тих, хто готовий розібратися в собі, розкрити свій внутрішній світ і не боїться творити. Часто у дорослих не виходить розібратися з психологічними проблемами, тому що вони вирішують їх з позиції «життєвого досвіду», сумнівів, впевненості, що «справедливості у світі немає» тощо. У таких установках немає місця помаху чарівної палички, а значить, зміни «як за помахом чарівної палички» практично неможливі. В глибині підсвідомості очікування дива не вмирає ніколи, і головне завдання казкотерапії – щоб доросла людина у процесі придумування або розбору казки пройшла шлях трансформації й подолання кризи, використовуючи звільнену від тенет досвіду і скепсису свідомість.
Які казки у казкотерапії можуть використовуватися?
- Народні та авторські казки;
- дидактичні казки, які виконують функцію навчання;
- психокорекційні казки, які пишуться спеціально для вирішення конкретного завдання;
- психотерапевтичні казки, які допомагають впоратися з психологічним тиском, створити відчуття захищеності;
- Медитативні казки, які також пишуться спеціально і працюють як вправи для зняття стресу, підтримки й поповнення емоційного ресурсу особистості.
Як скласти казку для казкотерапії?
- Визначення проблеми, яку ви плануєте вирішити.
- Пошук шляхів їх подолання у реальному житті.
- Втілення у головного героя казки (це може бути казка, що вже існує) тих рис, страхів, комплексів, яких слід позбутися.
- У процесі розгортання подій казки намагайтеся перетворити головного героя з його недоліками з негативного на позитивного.
Отже, казкотерапія дуже важлива у роботі з розвитку колективів театрального жанру. Створюючи казки, учасники отримують впевненість у своїх силах, тому що вони можуть відчувати себе і режисерами, і драматургами, і акторами. Дозволяйте аматорам реалізувати свої задуми під час репетицій, брати участь у заходах й презентувати свої роботи близьким та рідним. Тим самим учасники колективів будуть самостверджуватись та вибудовувати неконфліктні й творчі стосунки з іншими людьми й з самим собою. Казкотерапія надає можливість дитині й дорослому зустрітися з самим собою, побачити самого себе в образах казки, змінитися разом з ними. Створюючи та реалізовуючи казки, людина розвивається природним для нього чином, реалізовує свої можливості через пізнання себе.
Представляємо до вашої уваги приклади казок, написаних під час творчої лабораторії, проведеної спеціалістами Миколаївського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи.
Казка «Обручка щастя» (Тетяна Ваколюк, Баштанська ТГ)
В одній чудовій країні жила чарівна королева зі своїми підданими. Її країна була заможна, тому що тут жили добрі та працьовиті люди, що допомагали один одному і нікого не залишали у біді. Народ любив свою королеву, а усі королі сусідніх держав мріяли з нею познайомитись. Королева жила в прекрасному палаці, який знаходився у лісі, на великій галявині, де росли яскраві квіти та могутні дерева. Кожен, хто хотів прийти у гості до королеви й попити з нею чаю або кави, йшов по стежинці, яка вела до палацу, насолоджуючись співом пташок та ароматом квітів. А коли поверталися до дому, то з дозволу королеви зривали собі з дерев смачних фруктів, скільки бажали.
Все було прекрасно в королівстві, поки одного дня в небі не з’явився дракон. Він прилетів до палацу, приземлився на галявині й поки йшов до королеви по стежинці, потоптав усі квіти та зламав прекрасні дерева, а зайшовши до палацу, крикнув: «Ей, королева, зустрічай гостя та пригощай кавою!» Коли королева побачила що він накоїв, то сказала дракону що він невихований і вона не збирається з ним пити каву. Дракон образився і перетворив королеву на змію, посадив її в скриню, а все королівство покрив темрявою! Злетів високо в небо дракон та прокричав: «Я зачаклував королеву, а хто насмілиться її спасти, зустрінеться зі мною і буде вимушений боротися». Коли це почули королі-сусіди, то охочих визволити королеву не знайшлося і тільки її садівник, який доглядав за деревами та квітами, вирішив битись з драконом.
Наступного дня, коли дракон знову прилетів до палацу, садівник зустрів його і сказав, що готовий боротися. Дракон засміявся і перетворив хлопця на крокодила, при цьому сказав: «Щоб спасти королеву, потрібно знайти обручку щастя, а це тобі не вдасться ніколи, тому що я її проковтнув!» Знов розсміявшись, дракон улетів. А зачарований садівник, який став крокодилом, знайшов у лісі мудру сову і звернувся до неї за допомогою. Сова порадила йому зачекати до тих пір, коли в небі засяє сонце і його промені засліплять дракона. Тоді усі чари зникнуть. «А коли ж з’явиться сонце?» – запитав крокодил. «Коли в усіх жителів королівства вистачить сміливості зібратися разом і звернутися до сонця, щоб його світ засяяв, і тоді тьма піде» – відповіла сова. Крокодил подякував їй і протягом ночі та наступного дня звертався до кожного, кого бачив, з проханням врятувати королеву. Люді спочатку лякались крокодила, а коли дізнавалися, що це садівник королеви, уважно вислуховували його і вирішили усі разом рятувати королеву.
Наступного ранку усі зібрались на великій галявині в надії, що сонце вийде. І дійсно, коли вони простягли до нього свої руки, сонце нібито посміхнулося до людей. В цей самий час на небі з’явився роздратований дракон і почав наближатись, погрожуючи усім. Крокодил і всі присутні закричали, що не бояться його і світло обов’язково переможе темряву. Саме в цю мить сонце осяяло землю своїм яскравим промінням, один з променів засліпив дракона і він просто зник, а на землю впала обручка. В цей самий час зникла темрява, засяяло світло, крокодил знов став людиною, взяв обручку в руки й побіг до палацу, а на зустріч йому вибігла королева. Хлопець надів їй на руку обручку і ніжно поцілував. Весь народ почав радіти, дерева і квіти змінилися, а мудра сова, прикривши очі, тихесенько посміхнулась.
Казка «Пригодницький уїк-енд» (Аріна Крамаренко, Баштанська ТГ)
Ось і настав нарешті довгоочікуваний вихідний день. Тато і мама вирішили влаштувати мені уїк-енд поїздкою до Миколаївського зоопарку, той що вважається одним із найкращих в Європі. З собою в подорож ми запросили мамину похресницю Катрусю, якій було п’ять років. І ми вирушили у подорож. При вході до зоопарку ми побачили багато потішних, цікавих іграшок та захотіли собі їх придбати.
Йшли ми доріжками зоопарку, милувалися природою, різними видами тварин, птахів. І тут ми побачили крокодила, який знаходився у воді. Він дуже був схожий на крокодила Гену із мультфільму, не вистачало лише Чебурашки. Неподалік, у великому акваріумі лежала непохитна величезна змія. Коли ми її роздивлялися, раптово з маминого пальця злетіла обручка. Мама дуже засмутилася і ми всі разом шукали прикрасу аж до темряви. Засвітилися вогні на ліхтарях і ми побачили поблизу дуже гарний палац. Нам стало цікаво, що то за такий велетень-палац. Зайшли в прекрасну будівлю і перше що ми побачили, це скляну скриню на високій тумбочці, а в тій скрині лежало безліч золотих та срібних коштовностей, а серед них мамина обручка. Цю скриню охороняв Дракон, який, як виявилося, і забрав обручку, хоча на вигляд він мав добрі очі. Звісно, він не хотів віддавати її й, схопивши обручку, десь полетів. Стали ми думати, як нам обдурити Дракона. На столі лежала карта, на якій було позначено місце перебування Дракона. Ми вирушили лісом у пошуках звіра. Ніч була дуже ясною, зірки танцювали, а місяць по-доброму нам посміхався. По дорозі ми зустріли на галявині лісника і він подарував мені Біблію. Повернувшись до палацу я дуже молилась, аби Бог допоміг нам.
Настав ранок, крізь віконниці пробивалось світло. До палацу повернувся Дракон і побачивши нас, він відкрив пащу і випустив вогонь. У нього з рота випала обручка та закотилася під шафу. Тато нам з Катрусею сказав, щоб ми хутко бігли за обручкою, бо мама не зможе пролізти у вузенький прохід, а він тим часом буде відвертати Дракона. Ми набралися сміливості й шмигнули за обручкою. Схопивши обручку ми всі разом швидко покинули палац. Сонечко вже яскраво нам світило. Мама була щаслива, дуже нам дякувала і ми отримали в нагороду порцію морозива.
Ось такі пригодницькі вихідні у нас видалися. Всі були виснажені, але ж дуже задоволені, що все закінчилося хепі-ендом.
Казка «Брати по крові або мудре рішення» (Наталія Татарчук с.Калуга Березнегуватська ТГ)
Це трапилось тоді, коли ще звірі говорили.
В сім’ї чорних вовків, що жили в темнім притемнім лісі, народилося дитинча, не схоже на усіх своїх родичів – біляве вовченятко. Воно було як промінчик світла у вовчому царстві, а тому своїм виглядом дратувало всю зграю:
«Геть білого! Ми всі загинем через нього» – дзявкотіли молоді вовки.
«Підкинути його людям, хай там буде звичайним псом» – завивали середні.
«Цей білий – ганьба вовчій зграї» – вили найстаріші.
Батько вовк, старий Блик, відмовчувався, відчуваючи свою провину. Лише мати вовчиця, Лагідна Клика, як могла захищала свого маля.
Але зграя грізно та вперто наполягала.
Йшов час. Білий Клик, так звали вовчення, виріс, зміцнів і вже сам навчився захищатись від нападок одноплемінників.
Він сміливо полював на здобич і приходив на допомогу тим, хто потрапив у біду.
Білий Клик став справжнім Вовком.
Але зграя вперто його цуралась і зневажала.
Довго спостерігав за цими діями вожак вовчої зграї Чорний Рик. Він був дуже мудрим вожаком і користувався повагою серед хижаків.
Одного дня зібрав він всю зграю на лісовій галявині і запитав:
- Ми тут усі Вовки?
- Так – відповіла дружно зграя.
- У нас у всіх тече вовча кров?
- Так – погодилися звірі.
Тоді Чорний Рик продовжив:
«Отже, ми всі брати по крові, а Білий Клик – один із нас. Тому він – наш брат! А брати повинні бути завжди разом, бо вони – родина!»
І зграя погодилась з вожаком. А в лісі залунало одноголосне протяжне «У-у-у…!»
Голосніше всіх звучало вдячне і радісне завивання Білого Клика.
І тієї ж миті спалахнуло сонце над темним лісом, повернулись птахи та звірина до лісу, з’явилися листочки на деревах, розквітли квіти.
З того часу в непрохідних хащах темного лісу завирувало Життя!
«Казка про Білого і Чорного вовка» (Вікторія Співак, Новоодеська ТГ)
Чорний Вовк жив у найтемнішій, найстрашнішій частині лісу і відчував себе щасливим. Він був володарем усього навкруги. Ніхто не міг наближатися до його сховища, жоден звір не міг відібрати його здобич. На полювання він виходив сам. Вовкові належало все, що знаходилося у його частині лісу.
Чорний Вовк був самотнім, і через це він був щасливим.
Білий Вовк жив серед чудової зелені листя, крізь яку сонячне проміння освітлювало чарівні галявини. Вночі місячне світло мерехтіло у гілках дерев, мов дорогоцінне каміння.
Але Білий Вовк був нещасливим. Вдень і вночі до нього йшли лісові мешканці. Вони питали у нього поради або скаржились на образи з боку сильніших. Він допомагав, чим міг, радив, як врятуватися від ворога, захищав слабких і… був нещасним. Йому так хотілося спокою!
Але одного дня усе змінилося. Чорна хмара вкрила все навкруги. Ліс стогнав від шаленого вітру. Від страшенного дощу знемагало листя на деревах. Ніхто не міг знайти укриття від негоди.
Чорний Вовк дрижав від страху. У самоті він тулився до стін свого лігва.
Білий Вовк теж відчував себе незатишно. Вперше йому захотілося, щоб із ним був ще хтось. Звірі, малі й великі, як завжди, кинулися за допомогою до Білого Вовка. І він, як завжди, нікому не відмовив у допомозі. У його печері було тісно, але, чомусь, він відчув себе дуже щасливим! Адже у страшну хвилину він був не один!
Чорний Вовк відчував себе безпомічним. І, вперше за багато років, він зрозумів, як чудово, коли у важку мить поруч є ще хтось!
Гроза пройшла. Ліс знову став затишним притулком для обох Вовків.
Але Чорний Вовк перебрався жити у світлу, живу частину лісу.
А Білий Вовк віднині був радий кожному гостю.
І хоч один з них, можливо, й не став добрішим, а другий іноді втомлювався від гостей, обоє зрозуміли, що найстрашніше у світі – самотність.
