Поради, Театральне мистецтво        17 Жовтня 2019        3496      

Інноваційний напрям: документальний театр

Що таке вербатім, хто автор поняття «документальний театр», основні риси театру, зв’язок зі ЗМІ, теорія Петера Вайса, приклади вистав тощо.

Світлина з вистави Ервіна Піскатора «Гоп-ля, ми живемо!» (1927)

Документальний театр: що це за явище та хто його автор

Документальний театр або вербатім (від лат. verbatim) — це вид театральної вистави, що набув популярності на рубежі XX–XXI століть.

Автором явища та поняття «документальний театр» є Ервін Піскатор. Разом із Бертольтом Брехтом у 20-ті роки ХХ століття вони заклали основи епічного театру. У 1929 році Ервін Піскатор написав революційну статтю «Документальний театр». У ній автор уперше в історії виклав своє теоретичне бачення документального театру та документального мистецтва загалом. Він вважав документальний театр реакцією на традиційний театр (як вид розваг), який нерідко сприймали як елемент буржуазного суспільства.

У 60-ті роки ХХ століття зріс вплив ЗМІ на свідомість громадян, збільшилася кількість повідомлень про політичне й соціальне життя. Відповідно у глядачів активізувався інтерес до документального театру, який подібно до мас-медіа почав аналізувати, розбирати та віддзеркалювати події сьогодення.

Сьогодні документальний театр знаходиться на межі мистецтва та соціальних проєктів. Завдяки таким виставам можна порушити актуальні теми, доторкнутися до найболючіших точок суспільства.

Теорія Петера Вайса

У 1960 році Петер Вайс розробив теорію документального театру. Він вважав, що його принципова відмінність — уявлення про можливість змінити об’єктивну реальність. Для нього документ — це повна протилежність абсурду в мистецтві. Драматургічною основою документальних п’єс стають «протоколи, акти, листи, статистичні таблиці, біржові зведення, заключні звіти банків та промислових компаній, постанови уряду, звернення, інтерв’ю, висловлювання відомих особистостей, газетні та радіорепортажі, фотографії, документальні фільми та інші свідоцтва сучасності».

Основні риси документального театру

Документальний театр є дуже близьким до сучасного літературного жанру нон-фікшн (документальна література). Цей специфічний жанр поєднує в собі стилістику театрального мистецтва та злободенного соціального аналізу. Вербатім-вистави складаються з монологів або діалогів звичайних людей. Для них характерна побудова сюжетних ліній винятково на реальних подіях із додаванням художньої вигадки письменника або режисера. Основою є справжні інтерв’ю, у яких відображено реальні події та долі людей.

У виставі документального театру інформація, зафіксована на матеріальних носіях (протоколи, інтерв’ю, аудіо та відеозаписи тощо), оживає. Використані документи набувають функції так званих «культурних документів» й оживають завдяки театральному мистецтву. За допомогою них закріплюють та передають наступному поколінню наявні сьогодні культурні цінності, традиції й етичні норми.

Три документальні вистави

  • «Останній вагон» — це п’ять реальних історій колишніх наркозалежних людей, які пройшли реабілітацію у Міжнародній антинаркотичній асоціації. Вони опинилися на краю соціальної й особистої прірви, і лише віра допомогла їм вскочити в «останній вагон» нормального життя. Цю виставу показували у театрі імені Івана Франка (м. Київ, 2016).
  • «Диплом» (режисер Сашко Брама) — це розповідь про тих, хто обирає майбутнє України. Її представили на фестивалі молодої режисури (м. Київ, 2014).
  • «Осінь на Плутоні» (режисер Сашко Брама) створена на основі бесід із мешканцями геріатричного пансіонату. Прем’єрний показ був у театрі імені Лесі Українки (м. Львів, 2017).
Інклюзивний театр «Переможці долі», вистава «Вернісаж почуттів» (2018)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: