Музичне мистецтво, Поради        12 Липня 2021        329      

Розмаїття музичних інструментів світу

Музика – універсальна мова, яку зрозуміло без слів. Вона навчає нас любити, відчувати навколишній світ та розуміти красу людської душі. А музичні інструменти допомагають створювати музичні твори, розкривати перед слухачами задум автора, передавати красу й силу мелодії. Легенди про виникнення музичних інструментів зображають інтерес до історії, відношення до музики як до високої духовної цінності, що має велику силу впливу на людей. У всіх народів світу є свої міфи про виникнення музичних інструментів.

Дудук

Дудук та його музика є частиною етнічної культури Вірменії. Тут до цього часу передається з вуст в уста чуттєва історія про народження інструмента. Легенда розповідає про Юний Вітерець, який закохався у квітуче абрикосове деревце. Але старий злий Вихор не дозволяв йому пестити ароматні пелюстки самотнього дерева. Він пригрозив Вітерцю, що перетворить смарагдову полонину в мляву пустелю та квітуче деревце загине від гарячого дихання. Юний Вітерець умовив старого Вихору не робити зла та дозволити йому жити серед абрикосових квітів. Старий Вихор погодився, але за умови, що Юний Вітерець ніколи не буде літати. А якщо порушить її, то деревце загине назавжди.

Всю весну та ціле літо грав Вітерець квітами та листям абрикосового деревця, яке наспівувало йому милозвучні мелодії. Він був щасливим та безтурботним. З приходом осені пелюстки опали та Юному Вітерцю стало нудно. Все більше та більше хотілося покружляти з друзями в небесах. Не втримався Юний Вітерець та полетів до гірських вершин.

Абрикосове деревце від туги пропало. Серед пожухлої трави загубилася тільки одна гілочка. ЇЇ знайшов самотній юнак. Він змайстрував з абрикосової гілочки трубочку, підніс до губ, і вона заспівала, розповіла юнакові сумну історію кохання. Вірменці кажуть, що так з’явився на світі дудук. І буде звучати по справжньому тільки тоді, коли буде зроблений руками музиканта. який вложить в інструмент частинку своєї душі. Як і раніше, звуки дудука передають радість та печаль, захват і смуток. Багатовікова історія «життя» цього інструмента ввібрала почуття людей, багато років вона зустрічає їх при народженні та плаче, проводжаючи людину назавжди.

Кастаньєти

Коли звучить слово «Іспанія», ми згадуємо запальний танець фламенко, який виконують чарівні іспанки під звуки гітари та кастаньєт. Кастаньєти звуть ритмами серця кожного з іспанців.

Слово «кастаньєти» у перекладі з іспанської «каштанчики» отримали назву через схожість з цими плодами. Кастаньєти являють собою дві круглі дерев’яні або металеві половинки, схожі на мушлі з невеличкими вушками, через які протягують шнурок та прикріплюють його до великого пальця так, щоб одна з петель проходила біля нігтя. Друга петля має бути закріплена ближче до заснування великого пальця.

Танцюристи в Іспанії використовують кастаньєти двох розмірів. Великі, які тримають у лівій долоні, для виконання основного руху танцю. Менші тримають у правій долоні та використовують для відбивання основного ритму. Спільно з піснями інструмент звучав під час програшу.

Кастаньєти – простий та одночасно дуже цікавий музичний інструмент. Їх звучання придає пікантності та створює яскраве враження. В Іспанії кастаньєти є одним з символів країни. Іспанці намагаються розвивати та дбайливо зберігати мистецтво гри на цьому інструменті, який гідно уособлює музичну культуру.

Чаранго

Чаранго – національний музичний інструмент індіанців Латинської Америки. Сьогодні його виготовляють з цільного куска деревини, а раніше корпусом-резонатором служив панцир броненосця. І ось чому.

Давно у горах Болівії мешкав старий броненосець, на ім’я Кірчінчо. Його пристрастю була музика. Ранок він проводив біля великої ущелини в скелі, де вітер грав свої мелодії, а ввечері поспішав на ставок послухати жаб. Він із захватом насолоджувався їх піснями, таємно мріючи навчитися співати так само. Але зелені мешканці тільки сміялися над Кіркінчо та називали його дурним.

Якось ввечері, на березі ставка, броненосець побачив хлопчика, який йшов стежкою та ніс клітину з канарками. Кіркінчо був настільки вражений їх співом, що одразу ж кинувся слідом за хлопчиком. Кілька годин він біг, щоб продовжити мить насолоди. Але хлопчик йшов дуже швидко – броненосець втратив сили та вирішив продовжити пізніше. Він приліг відпочити на пісок. Тільки вночі Кіркінчо відчув, що сили повернулися до нього, але спів канарок давно зник. Довелося йти назад.

Вертаючись додому, броненосець вирішив зазирнути до чарівника Себастьяну Мамані. «Навчи мене співати також як канарки», – попросив він. Мамані погодився виконати бажання старого броненосця, натомість попросивши у нього життя.

Вранці наступного дня Дон Себастьян гуляв біля ставка, співаючи гарну пісню. Жаби від здивування повискакували на берег, побачивши в руках чарівника Кіркінчо. Кожна з них признала в броненосці талановитого співака. Але, на жаль, то була маленька індіанська гітара чаранго, яку змайстрував Себастьян Мамані. Він просто прикріпив до панцира Кірчінчо дерев’яну ручку та натягнув струни. Ніякого дива, крім дивовижних звуків музики, які розливалися по землі Болівії.

Волинка

Волинка – древній духовий інструмент. Вона зустрічається у багатьох народів під різними назвами, але самою відомою сьогодні є шотландська волинка. Шотландці вважають її своїм національним інструментом.

Вона являє собою повітряний резервуар з овечої шкури, в який вправлені маленька трубка для нагнітання повітря, ігрова трубка з дев’ятьма ігровими отворами для виконання мелодії та три бурдонні трубки, які видають безперервно тягучі звуки, які не змінюються за висотою. Волинку тримають перед собою або під пахвою. Музикант вдмухує повітря через спеціальну трубку і, натискаючи ліктем лівої руки на резервуар, заповнений повітрям, правою починає грати на ігровій трубці.

Перші згадки про волинку дійшли з давньогрецьких джерел ІV століття до нашої ери. У І-ІІІ століттях волинка була популярна у Римі, але вважалась інструментом соціальних низів через її вульгарне звучання.

Про появу волинки на Британських островах існує легенда, яка розповідає, що під час походу Юлія Цезаря в Британію, у якості секретної зброї було виготовлено 100 волинок. У вирішальний момент бою римляни заграли на волинках, ревучий звук яких налякав коней вершників противника. В результаті британці зазнали поразки. Згодом на основі древніх італійських волинок вони сконструювали власні типи волинки, які стали відмінним елементом англійських, ірландських та. особливо шотландських військових оркестрів.

Основний репертуар музики для шотландської волинки виник після ХVІ століття. Він включав героїчні та вітальні сигнали, які служили для прославлення вождів та опис ратних подвигів, а також марші та воєнні сигнали, які необхідні для підняття героїчного духу війська.

Торбан

Торбан вважається українським та польським інструментом. Винахідником інструменту був польський монах з Ясної гори Тулігловський. Одним з перших відомих торбаністів був виходець з родини Видартів, який народився у другій половині XVIII століття в Австро-Угорщини. Та грав цікавим способом – горизонтально клав інструмент на коліна. Сьогодні так грають на Австрійській цитрі.

Торбан був розповсюджений у Річі Посполитій, на ньому грала майже вся польська шляхта і часто – представники козацької старшини. Більшість пісень для торбана прославляли честь козака, славу української зброї. Українці бачать цей інструмент кожного дня, але грають на ньому одиниці. Сьогодні його зображення можна побачити на обороті купюри в десять гривень. Зверху торбан був оперезаний кленовою стрічкою та 32 рейками палісандрового дерева з кленовими прошарками. Головка та шия торбана – з палісандра, кілки та накладка на гриф – з ебенового дерева.

Ймовірно, сусідство з Іваном Мазепою на купюрі не випадково – до нас дійшли малюнки торбанів гетьмана, який віртуозно грав та писав для нього музику. Саме для виконання на цьому інструменті гетьман створив свій неперевершений шедевр «Ой горе тій чайці».

Ця мелодія стала хітом XVIII століття. У радянські часи її називали народною піснею. Те, що насправді її написав гетьман Мазепа, значиться у доносі Іскри та Кочубея на Мазепу Петру I.  Мазепу звинувачували у націоналізмі вже у той час! І значною мірою ці звинувачення базувалися на аналізі цього твору. Петро I тоді не повірив доносу, але згодом події призвели до Полтавської битви. Торбан був дорогим у виготовленні, вимагав складних способів гри, та був доступний лише для аристократичних салонів, козацької старшини. Можливо, це було головною причиною того, що інструмент часто називали «панською бандурою». Модний у XVIII столітті струнний інструмент був знищений частково в часи Російської імперії та видалений з побуту на початку XX століття як недостатньо пролетарський.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: