Нематеріальна культурна спадщина        26 Жовтня 2020        122      

Весільні традиції народів світу

Традиційно осінь — пора весіль. Але на шляху до одруження на закоханих чекає купа весільних турбот. Наречений має сміливо пройти цілу низку випробувань від родичів молодої, наречена має перевірити свою готовність протистояти викликам подружнього життя, потім молодятам потрібно обрати вдалу дату весілля, і звичайно ж, потурбуватися про те, щоб під час весільної церемонії ніхто не зурочив їхній сімейний добробут. Про те, як у різних країнах проходять усі ці етапи весільних традицій — далі.

Вдалий час для весілля

В Україні традиційним «весільним» часом завжди була благодатна осіння пора. Це час, коли польових робіт стає менше, врожай зібрано й можна накрити для гостей щедрий стіл — символ достатку й багатства молодого подружжя.

У наших сусідів поляків найбільш вдалим часом для весілля вважають місяць, назва якого містить літеру «Р»: czerwiec — червень, sierpien — серпень, wrzesien — вересень, pazdziernik — жовтень та grudzien — грудень. У Туреччині щасливий день — четвер, а в Італії — неділя. Італійські молодята уникають весілля в «поганий день» — вівторок або п’ятницю.

В Англії та Шотландії намагаються не одружуватися в травні, особливо на згасаючий місяць, а щасливим часом для весілля вважають солодкий медовий червень. Подібні традиції існують і в Мексиці. А ось у Китаї для визначення щасливого дня обов’язково радилися з астрологами та ворожками.

Передвесільні випробування для хлопців

Дуже ретельно до вибору судженого підходять суворі північні горці — шотландці. Перш ніж шотландський парубок отримає статус чоловіка, на нього чекає багато складних іспитів. Одним із них є традиція «плетеного кошика», згідно з якою батько нареченої доручає потенційному нареченому кошик, що доверху наповнений камінням. Хлопець повинен носити цей тягар, доки дівчина не звільнить його поцілунком.

Якщо парубок пройшов випробування на фізичну міцність і психологічну рівновагу, то на нього чекає тест на фінансову спроможність — оплата весільного вбрання нареченої. А ось обручку, як правило, купує родина дівчини.

Шотландські молодята // otomosem.com

У Бельгії хлопець, щоб освідчитися дівчині, садить перед вікнами її будинку дерево. Найчастіше — березу. Якщо дівчина не проти, то потенційного нареченого запрошують у гості на чаювання. До речі, подібна традиція існує і в Німеччині.

У деяких частинах Індії хлопець, щоб довести силу свого кохання, повинен мовчки винести усі випробування, зазвичай жартівливі, від родичів дівчини. А в Бразилії, попри великий дефіцит хлопців (на 9 дівчат шлюбного віку припадає один юнак), на парубка також чекає випробування. Щоб отримати статус нареченого й довести свою надійність і здатність успішно вирішувати складні життєві проблеми, він повинен приборкати норовливого віслюка, який належить батькові (або близькому родичу) дівчини. За переконанням бразильців, тільки чоловік, що зміг впоратись із таким завданням, може стати гідною опорою для молодої дружини.

У Туреччині випробовують за допомогою кави. Під час заручин (мевлюту), коли родина хлопця — з трояндами, цукерками й срібним підносом — приходить до родини дівчини та батьки заводять розмову про укладення шлюбу, потенційного нареченого пригощають міцною солоною кавою. Чим вона солоніша, тим менше рада дівчина молодому. Цим наречена демонструє свій норов і перевіряє силу кохання залицяльника.

Особливо небажаному нареченому могли підсипати й перцю. Перець означав, що наречена категорично проти такого шлюбу. У будь-якому випадку, хлопець повинен випити всю чашку і не скривитись, не дати зрозуміти оточуючим, що кава солона.

Традиція частування солоною кавою в Туреччині // ukr.media

За турецькими традиціями, це є свідченням того, що молодик має характер і терпіння, здатен протистояти труднощам сімейного життя. Якщо ж хлопець не зміг допити каву, то заручини скасовувалися, зморщився — виявив неповагу до родини нареченої. До речі, за традицією, родина нареченої двічі відмовляє і тільки на третій раз погоджується.

У Польщі, якщо родина панянки не була рада потенційному зятю, то під час сватання його частували «черниною», або ж «чорною поливкою» — поживним супом на курячому бульйоні з вермішеллю та сухофруктами, заправленому кров’ю качки й спеціями. Зовні суп виглядає незвично, нагадує міцну каву з картоплею, проте в нього є декілька безсумнівних плюсів: по-перше, він смачний, по-друге  — поживний і добре приводить до тями засмученого парубка.

Існували й інші варіанти «гарбуза» по-польські. Якщо наречений нелюбий, то дівчина відмовлялася приносити чарки, аби випити пляшку горілки зі сватами. У такому випадку родина молодого забравши хмільне, йшла шукати менш норовливу наречену.

У Венесуелі хлопець запитував дозволу на весілля у хрещеного батька своєї обраниці. Якщо той погоджувався й благословляв закоханих, то молодята офіційно одружувались, а потім певний час чекали на вінчання, щоб підтвердити свої почуття.

Передвесільні традиції для дівчат

У Київській Русі родички й подружки, готуючи наречену до весілля, співали сумні пісні, а сама дівчина повинна була гірко плакати. Вважалось, що чим більше вона плакатиме напередодні весілля, тим веселішим буде подружнє життя.

Суворі випробування чекали на наречену в Шотландії. Напередодні весілля друзі молодого витягували дівчину з дому та обливали її помиями, багнюкою, обсипали сажею, сумішшю патоки, борошна та пір’я. По-перше, вважалося, що так перевіряється готовність нареченої до стійкого протистояння викликам долі, а, по-друге, так відбувається вигнання злих духів. А для захист від їхнього негативного впливу в ніч перед весіллям подружки нареченої знімали з неї панчохи й взуття, мили ноги, а потім обсипали їх сажею.

Англійські дівчата перед весіллям влаштовували гучну й веселу «курячу вечірку», де проводили примірку весільного вбрання, в якому обов’язково повинно бути щось нове (символ достатку), щось старе (вірність традиціям), щось чуже (на добрі стосунки із родиною чоловіка), щось голубе (на вірність у подружньому житті), а також — пенні у лівій туфельці на щастя.

Польські панянки ретельно слідкували, щоби весільне вбрання не порвалося — це вважалося поганою прикметою. Проте, якщо така прикрість все ж сталася, то можна було швидко виправити ситуацію: для цього використовували спеціальні «щасливі» шпильки. Польська наречена зашивала в сукню грудочку цукру й хлібні крихти, а її коханий клав до кишені монетки — на солодке й багате подружнє життя. Мексиканські дівчата вшивали в сукню три символічні стрічки — жовту, синю та червону, щоб було вдосталь їжі, грошей, а любов і пристрасть ніколи не згасали.

У Німеччині напередодні весілля молодята збирали друзів удома в нареченої та розбивали тарілки об поріг — на вдачу й щастя. А наречена повинна була ретельно прибрати усі уламочки, щоби це було останнім, що розбилося в її житті. Далі друзі нареченого викрадали молоду до пивної, а молодий повинен був «викупити» свою кохану.

У Туреччині на шляху нареченої до будинку майбутнього чоловіка клали зв’язаного баранчика. Весільний поїзд зупиняли й чекали, доки молода звільнить дорогу. Перед входженням у дім нареченого дівчина повинна була пролізти між ніг «другої матері» — свекрухи, тобто «народитися заново» для подружнього життя.

Традиції весільної церемонії для забезпечення добробуту родини

У Венесуелі, щоби забезпечити собі спокійне й щасливе життя, молодята намагалися непомітно для гостей втекти із власного весілля. А італійські наречені для захисту від навороту ховали обличчя під густою вуаллю й мали біля себе невеликий шматочок металу. Якщо в день весілля наречений, збираючись до церкви, переступив поріг свого будинку, то повертатися назад йому вже не можна. Щоби запобігти проблемам, молодика на шляху до місця вінчання супроводжували друзі й родичі. Після вінчання молодята вщент розбивали вазу, а кількість уламків вказувала на кількість щасливих подружніх років.

Англійські молодята перестрибували через лавку, поставлену поперек входу до церкви — це символізувало успішне подолання будь-яких перешкод, що можуть чекати на них у сімейному житті. Ще однією місцевою традицією є заборона на зелений одяг для гостей та учасників свята — на весіллі він віщує проблеми.

У Індії та Китаї також дуже ретельно слідкують за кольорами одягу як молодят, так і гостей. Тут вважають, що головні кольори на весіллі — червоний та золотий, адже вони оберігають від лиха й дарують прихильність долі.

Весілля в Китаї // miridei.com

У Шотландії у взуття нареченої обов’язково клали монетку — на вдачу та добробут. Важливим весільним обереговим атрибутом є Luckenbooth Brooch — шотландська срібна «брошка на вдачу», що зовні нагадує переплетені серця, увінчані короною. Вважалося, що магічний амулет не тільки оберігає міцність шлюбу, але й захищає жінку під час вагітності. А матеріальному добробуту родини сприяє дарування нареченій срібної ложки.

Щоби життя було веселим і щасливим, шотландці на весіллі готували orcadian cog — алкогольний напій на основі еля, щедро приправлений гострими спеціями й підсолоджений медом, щоб сімейне життя було теплим і солодким.

Окрім усіх цих обрядів, у наречених різних країн також свої традиційні підходи до вибору весільного вбрання.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: