Музичне мистецтво, Поради        13 Квітня 2021        1290      

Як не наспівати «мозолі». Поради наставникам юних вокалістів

Правильний вибір репертуару, який відповідає віку, діапазону та здібностям дитини, є однією з ключових умов сценічного успіху. Інакше, як стверджують фахівці, можна легко «наспівати» мозолі. Пояснимо детальніше.

Золота середина

Зміст і вокальна техніка та теситура твору відповідають віковим особливостям та навичкам юного виконавця і підкреслюють його індивідуальну музикальність. Не варто обирати для конкурсів твори, які складні за виконанням І навпаки, дуже прості за музичним змістом твори не розкриють на конкурсі всі досягнення та гідності вокаліста. Дитячий голос має певні теситурні можливості, тому не можна зловживати співом у високій або низькій теситурі– це приводить до затиску гортані, напруженню голосового апарату в цілому. Як наслідок цього виникають вади у звукоутворенні та інтонуванні. А правильному інтонуванню сприяє робота у середній теситурі.

Поєднання художніх та технічних засобів

У підборі репертуару головним є його засвоєння, творча робота над ним. Шляхи розучування творів у кожного керівника можуть бути різними, але основоположні принципи залишаються загальними. Головний з них – поєднання художніх та технічних засобів. У вдало підібраному репертуарі найбільш повно простежується єдність виховання та навчання, оволодіння навичками та вміннями і цілеспрямованого впливу на духовний розвиток особистості.

Особливості формування голосу дитини

Дитячі голоси відрізняються від дорослих за діапазоном, за тембром, теситурними можливостями, обмеженою силою звука.

З часом голосовий апарат дитини змінюються за такими віковими властивостями: до 7 років голоси хлопчиків та дівчат мають фальцетне звучання, а діапазон у межах кварти-квінти; з 7 до 12 років у дитини формуються вокальні м’язи, тембри нерівні.

Цей період поділяється на «молодший домутаційний» (до 10 років), з невеликим діапазоном – максимум октава (до І октави – до ІІ октави або ре І октави – ре ІІ октави) та «старший домутаційний» (від 10-11 до 13 років). У цей віковий період вокальні голоси можна розділити на сопрано з діапазоном (до, ре І октави – фа, соль ІІ октави) та альти з діапазоном (ля малої октави ре мі бемоль ІІ октави).

У пубертатний період (приблизно від 12 до 15 років) відбувається мутація, з’являються ознаки, які вказують на фізіологічні зміни в організмі.

Підлітки починають втрачати пропорціональність, і зовнішня диспропорція вказує на внутрішню нерівномірність розвитку. Голос втрачає яскравість, з’являється сиплість. Стає помітною зміна в об’ємі діапазону – співаки починають уникати верхніх звуків, або співають напружено та крикливо.

У цей період зловживання голосним, форсованим співом, або роботою у незручній, неприродній теситурі викликає постійну перенапругу тої частини голосових зв’язок, яка найбільш задіяна. Згодом на цих ділянках можуть з’явитися «співочі вузли» (мозолі). Але за правильного співочого режиму голосовий апарат встигає більше зміцніти, а голос «розквітає».

У післямутаційний період (16–18 років) молоді співаки ще не мають дорослого голосу. Стабілізація та формування співочого голосу відбувається до 20 років.

Керівникам варто пам’ятати, що всі органи пов’язані між собою, але мають різний розвиток, тому важливо зменшити вокальне навантаження виконавців, ретельно підбирати для них репертуар.

Співоче дихання

Навчання дітей співочому диханню здійснюється в залежності від росту всього організму – грудної клітини, дихальної мускулатури, об’єму легенів. Часто у дітей молодшого віку поверхневе дихання – наслідок слабкого розвитку діафрагми, а також міжреберних та грудних м’язів. Дихальні шляхи у цьому віці в порівнянні з місткістю легенів вузькі. Звичне дихання у дітей молодшого віку збігається зі співочим. Стимулом для розвитку дихання в цьому віці є дихальна гімнастика, а також вокальні вправи, які розвивають довжину видиху, вміння правильно робити вдих і т. ін.

У дітей старшого віку співоче та фізіологічне дихання не збігаються. Характер дихання залежить від фізичної та нервово-психічної організації. Діти врівноважені, зі стійкою нервовою системою зазвичай мають добре співоче та неспівоче дихання, а діти з розслабленою нервовою системою мають нестійке, нервове дихання, що позначається на якості співу.

Також треба пам’ятати про поставу співаків під час співу. Голову потрібно держати прямо, без напруги на м’язи шиї.

Обов’язково у роботі використовувати вокальні вправи, які допомагають усвідомити організацію процесу вдиху і видиху, не відволікаючись на момент формування звуку. Відсутність опори заважає стійкій інтонації на довгих нотах, які мають свій розвиток, а не звучать грубо або невпевнено.

Співоче дихання має бути в міру і правильно використане. Відчуваючи рух та цілісність музичної фрази, виконавець завжди правильно розподіляє повітряний струм і правильно формує звук. Важлива й чітка дикція та активна робота артикуляційного апарату.

До нього входять: рот, губи, зуби, язик, тверде і м’яке піднебіння, верхня та нижня щелепи. Дефекти артикуляції, які зустрічаються найчастіше, це млявість губ, язика і м’язів, які рухають нижню щелепу. Скутості артикуляційного апарату потрібно позбавлятися шляхом м’якого опускання щелепи при повному спокої м’язів обличчя. Тому потрібно у роботі використовувати вправи на розвиток нижньої щелепи.

Сильно гальмують роботу напружені рухи язика. Щоб уникнути млявої дикції у творах зі швидким темпом, потрібно при розучуванні використовувати стриманий темп і голосні звуки утворювати від чітких приголосних.

Іноді спостерігається і другий недолік – перебільшена дикція, яка позбавляє голос необхідної вокальності. Часто діти не співають, а просто декламують текст. Дуже важливо дотримуватися правильного співвідношення наголошених та ненаголошених складів тексту. Типовою помилкою є виділення ненаголошених закінчень слів.

Необхідно пам’ятати, що голосні звуки є основою, яка дає силу та протяжність звуку. І голосні, і приголосні звуки допомагають осмисленому виконанню тексту пісні, найбільшому виявленню ідеї, змісту, художнього задуму твору.

Застосування рухів

Спираючись на практичний досвід, можна зробити висновок: багато вокальних керівників вважають, що головне зараз для досягнення успішного виступу – рухатися під час виконання. Не замислюючись при цьому, куди, як і головне – навіщо. Тому на конкурсах і концертах можна бачити, як діти скачуть сценою і не справляються з проблемами дихання, звукоутворення і ведення звуку. Звичайно, всі ці рухи дуже видовищні і сучасні, але педагогу з вокалу важливо стежити, щоб вони не затьмарили головного – голосу співака.

Пам’ятайте: рухи можуть заважати чистоті співу. Рухаючись, діти можуть порушувати темпоритм, не контролюють чітку вимову, забувають текст. Не можна заради якості картинки нехтувати якістю співу.

Керівник сам вибудовує графічні правильні мізансцени всередині дії вокального номера. Естрадні вокалісти широко застосовують у виступах на концертній сцені сучасний танець. Необхідно розрізняти два його види: сучасний танець, заснований на стилістиці побутового виконання, і танець, спеціально поставлений хореографом.

При вмілому використанні співаком сучасного танцю, професійному володінні його технікою, наявності почуття міри в позах і жестах, гармонійному поєднанні вокалу і пластики виконавець створює переконливе видовищне втілення художнього образу музичного твору на естраді.

Рух має бути розумно виправданим і не йти всупереч  вокальним завданням.

Особливості колективного співу

Керівникам вокальних ансамблів, або хорів потрібно пам’ятати, що індивідуальність кожного співака завжди підпорядковується завданням колективу. Спів у колективі передбачає єдність та взаємодію багатьох складників – ансамбль інтонаційний, ритмічний, динамічний, тембровий, дикційний.

Важливо звертати увагу на унісон в партіях та тембральний ансамбль. Потрібно навчити виконавців спиратися на однакову для всіх співаків манеру звукоутворення, свідомо зливати свій тембр зі звучанням колективу.

Особливої уваги потребує мішана вікова категорія. Наявність учасників різного віку, а значить і різних природних можливостей, призводить до тембрового дисбалансу. Але вміння створити якісне виконання твору з таким складом учасників є ознакою високого професіонального рівня керівника.

Для покращення динамічного ансамблю важливо виховувати в дітях навички контролю за своїм співом та співом своїх товаришів. Велику користь у розвитку динамічної шкали в співочому колективі принесе робота над творами, які мають яскравий образний зміст. Зміна динаміки з помірної на голосну і навпаки, у дітей відбувається природніше і простіше, коли вона пов’язана з контрастним виконанням. Можна використовувати спів закритим ротом, так учасники добре чують себе та весь колектив.

Ці рекомендації та поради стануть у пригоді у творчій роботі та підготовці до вокальних конкурсів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: