Природа кольору
Колір – це дуже цікавий простір, світ, явище. Але почнемо спочатку.
Тож чому людина бачить? Є багато відповідей на це питання: тому, що людина має очі, тому що у структурі очей є райдужка, в якій розташовані палички та ковбочки, що відповідають за сприйняття світла, форми і багато подібних відповідей. Але це не зовсім так.
Людина бачить завдяки тому, що є світло! На хвилину закрийте очі та уявіть собі, що ви знаходитесь у кімнаті, де немає світла. І ви зрозумієте, що хоча у вас і є очі, але ви все одно нічого не побачите. А якщо у цю кімнату запустити промінь світла, тоді ви зможете побачити.
Людина сприймає світ таким, яким вона його бачить. Людське око може бачити завдяки тому, що існує світло, яке дають різні джерела. Первинні, які самі випромінюють світло – сонце, зірки, вогонь, блискавка та вторинні, що відбивають світло, такі як місяць та дзеркальні поверхні. Тривимірність нашого простору людина сприймає завдяки світлу – є освітлені поверхні, протилежний бік яких затемнений.
Око людини виконує, по-перше, роль приймача випромінювання світла, по-друге, готує та впорядковує інформацію, що потрапляє у мозок.
Око є посередником між матерією, що творить і матерією, що мислить.
Леонардо да Вінчі наголошував, що око людини є початком математики. Саме око призвело до появи архітектури, перспективи, живопису.
Отже, що собою являє колір?
Фізика вивчає енергетичну природу кольору: колір – електромагнітна хвиля.
Біологія розкриває значення кольору та його роль у життєдіяльності живих організмів.
Фізіологія висвітлює процес сприйняття світла оком людини й перетворення його на колір.
Психологія вирішує проблеми сприйняття кольору, вплив на психіку людини та властивості у виклику різноманітних емоцій.
Отже, виходячи зі сказаного вище, можна зрозуміти, що людина бачить завдяки світлу.
Фізіологія пояснює, що світло – це фізіологічне відчуття інтенсивної одночасної й сукупної дії електромагнітних хвиль на сітківку ока, колір – це фізіологічне суб’єктивне відчуття впливу на сітківку ока хвилі світла певної довжини.
Ахроматичні кольори та їх властивості
На Землі існують тварини, які не розрізняють кольори і сприймають навколишнє середовище у чорно-білому забарвленні. Вивчення властивостей світла породило питання, чи дійсно можна вважати кольором чорний, сірий, білий? Спробуємо розібратися.
Чорне, біле і суміш між ними, яка дає сірий, називають у мистецтві ахроматичними кольорами. Тобто відсутність будь-якого кольорового забарвлення. Чистий чорний колір у природі існує лише у космосі, в зіниці ока та глибокій ямі. Тобто у природі чистий чорний колір утворюється завдяки відсутності світла. Людина бачить поверхню білою завдяки її здатності однаково, усіма частками, відбивати всі промені світла, що впали на цю поверхню. А ось сім кольорів та їх відтінки називають – хроматичними кольорами.
Закони кольору починають вивчати з ахроматичних кольорів. Чому саме з них? Тому що для митця спершу треба вивчити Першу властивість кольору – «Світлоту».
Якщо три поверхні – білу, сіру, чорну освітлювати по черзі кольоровим світлом, наприклад жовтим, то біла і сіра поверхня набудуть відтінку жовтого кольору. У порівнянні сіра поверхня з жовтим відтінком буде темнішою за білу з тим же відтінком, а чорна майже не зміниться і буде темнішою за дві попередні. Якщо продовжувати експеримент й освітлювати ці поверхні іншими кольорами, то висновок буде той самий – відношення світлого та темного не змінюється. Отже, світлота є єдиною характеристикою ахроматичних кольорів.
Правило гармонійних ахроматичних тонів за В.Оствальдом
Видатний німецький хімік Вільгельм Оствальд (1853 – 1932) уперше розробив правило гармонії ахроматичних тонів. За цим правилом потрібно поєднувати три сірих тони з однаковими світлотними інтервалами між ними, гармонія яких створює відчуття спокою та рівноваги. Із закону випливає трикомпонентність, тобто три контрасти між зіставленими тонами. Для ахроматичних тритонових композицій (орнаментальна, декоративно-зображальна) характерна пропорція:
Великий контраст (білий-чорний БЧ) так відноситься до середнього контрасту (білий-сірий БС), як середній контраст (білий-сірий БС) до найменшого (сірий-чорний СЧ). Отже, три рівновіддалені тони потрапляють у пропорційну залежність, рівність контрастів.
Закономірності тритонових ахроматичних композицій
За допомогою світлотних тонів ми будуємо нашу кольорову композицію і надаємо їй один з напрямків: статику, динаміку, графічність. Тобто надаємо характер нашій композиції. Закон трикомпонентності діє під час розробки кольорової орнаментальної композиції.
Статика. Площини світлого, середнього і темного тонів приблизно рівні між собою.
Динаміка. Площин темного та близького до нього середнього тону значно більше площин світлого або площин білого та близького до нього середнього тону більше, ніж темного. Принцип тональної динамічності.
Графічність. Площини середнього тонуперебільшують площини світлого і темного тонів.
А щоб краще зрозуміти ступені світлоти, потрібно виконати деякі вправи.
Перша вправа. Зробити ахроматичні ряди, градації між білим та чорним. Але для художників і майстрів декоративного мистецтва більше підходить виконання рядків до 12 ступенів. 24-ступеневий рядок підходить для друкарні та комп’ютерних програм. Тому у статті наведені приклади тільки з трьома рядами: 3-, 6- та 12- ступеневими:
Друга вправа. Завдяки цим рядам ми бачимо, як змінюється світлота, і на підставі цього ми можемо створювати композиції зі своїм характером – графічність, статика, динаміка.
І на цій основі будується правило:
серед ахроматичних кольорів існує тільки один вид контрасту – світлотний контраст, контраст між білим і чорним. Чорна фігура на білому тлі сприймається оком людини меншою за розміром у порівнянні з такою ж самою, але білою фігурою на чорному тлі.
З точки зору живопису чорна й біла фарби – це теж колір. Але у природі не існують окремо ахроматичні кольори. Є ступінь світлоти.
