За останні роки в Україні спостерігається зростання кількості осіб з інвалідністю. Їхня чисельність перевищує 4 мільйони осіб, з яких майже 210 тисяч — це діти (ці дані постійно уточнюються та оновлюються).
З лютого 2022 року в Україні триває воєнний стан. У багатьох регіонах ведуться активні бойові дії, що призводить до поранень як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення. Внаслідок цього значно зросла кількість людей, які отримали інвалідність.
На жаль, ця категорія громадян часто залишається виключеною з повноцінного життя громади, зокрема — з культурного простору. Їхня участь у соціокультурних процесах обмежена або неможлива через фізичні бар’єри, а також нестачу інклюзивної інфраструктури.
На сучасному етапі розвитку суспільства створення безбар’єрного та доступного культурно-дозвіллєвого середовища є необхідною умовою для реалізації прав і свобод осіб з інвалідністю незалежно від віку. Забезпечення рівного доступу до культурних послуг — це не лише питання соціальної справедливості, а й обов’язок держави згідно з міжнародними зобов’язаннями.
Відповідно до положень Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», особи з інвалідністю мають право на рівних засадах з іншими брати участь у всіх сферах суспільного життя, зокрема й у культурному. Вони повинні мати безперешкодний доступ до закладів культури, творів мистецтва та культурних надбань, які мають бути представлені у доступних форматах.
У нашому повсякденному житті дедалі частіше звучить поняття «інклюзія», що означає включення людини до всіх сфер суспільного життя незалежно від її особливостей. «Інклюзивність» — це концепція, яка означає можливість жити разом, де кожен має право на рівні умови: користуватися однаковими об’єктами, брати участь у всіх заходах і насолоджуватися спільним досвідом, не зважаючи на будь-які обмеження.
Однак більша частина суспільства досі залишається осторонь цього процесу. Можливо, це спричинено недостатнім розумінням самого терміну «інклюзія», відсутністю належного ідеологічного супроводу, а, можливо, й поєднанням цих факторів. Поняття «інклюзія» часто сприймається як специфічний процес, який не стосується звичайних громадян, що призводить до відчуження від цієї важливої теми.
Інклюзія — це не лише процес розширення участі людей з інвалідністю в суспільному житті. Йдеться про набагато ширше поняття. Інклюзія охоплює також літніх людей, які, вийшовши на пенсію, нерідко переживають психологічну кризу та мають вікові або хронічні захворювання, що частково обмежують їхню участь у житті громади. У таких випадках вони теж потребують уваги, підтримки й створення умов для рівного доступу до ресурсів та можливостей. Інакше кажучи, за своєю сутністю інклюзія – це побудова комфортного сучасного суспільства з рівними можливостями для усіх громадян, незалежно від їхніх фізичних чи психологічних особливостей.
За даними Світового економічного форуму (2021 року), Україна посідає 49-те місце у рейтингу «Індексу інклюзивного розвитку». Слід наголосити, що це не є дуже високим показником. Метою застосування «Індексу інклюзії» у сфері культури є сприяння розвитку та підвищення творчих досягнень усіх учасників культурного процесу — незалежно від віку чи соціальної групи, шляхом упровадження інклюзивних практик і створення безбар’єрного середовища.
Цей процес відбувається тоді, коли враховано основні аспекти:
• інклюзивна культура закладу культурної сфери;
• культурно-освітня політика на рівні навчального закладу;
• впровадження сучасних практик інклюзивних підходів у галузі культури.
Стосовно «соціального контексту» розвитку інклюзивної культури та підвищення індексу інклюзивності слід зазначити, що соціальна сфера охоплює систему суспільних явищ, які формують умови життя людей і визначають їхню участь у різних аспектах суспільного існування. У цьому контексті вирішується широке коло питань, що безпосередньо стосуються осіб з інвалідністю. Ці питання охоплюють їхнє соціальне становище, місце в системі суспільного розподілу праці, умови трудової діяльності, доступ до освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, а також можливості для культурного розвитку, самореалізації та творчої діяльності.
Соціалізація в цьому контексті означає повноцінне включення осіб з інвалідністю до всіх сфер суспільного життя — на рівних правах та умовах.
Культурний контекст інклюзивної культури — це створення умов для рівного доступу осіб з інвалідністю до культурних цінностей і участі в житті мистецьких установ.
Поняття «інклюзивний» є важливим етапом на шляху до створення комфортного та справедливого суспільства для всіх категорій населення. В Україні інклюзія набуває особливої актуальності в умовах війни, яка призвела до значного зростання кількості людей із фізичними та психологічними травмами. Ці люди потребують системної підтримки з боку держави та суспільства для повноцінної інтеграції в усі сфери життя.
Складовими інклюзії як процесу є:
• створення інформаційного та культурного підґрунтя для розвитку інклюзії;
• побудова інклюзивної інфраструктури у містах та селищах;
• формування та розвиток інклюзивної культури суспільства;
• розвиток культурно-мистецької інклюзії.
Стосовно розвитку мистецької інклюзії варто зазначити, що на сучасному етапі в Україні вже існують громадські ініціативи, які знаходять підтримку з боку держави. Крім того, функціонує державна програма розвитку інклюзії в Україні. Але експерти, які досліджують, розробляють і впроваджують інклюзивні практики в різних регіонах України, звертають увагу на обмеженість наявних підходів. Зокрема, більшість чинних документів і стратегій зосереджені переважно на матеріально-інфраструктурних та частково безпекових аспектах інклюзії.
Водночас аналіз цих документів і практичного досвіду впровадження інклюзії свідчить про недостатнє врахування індивідуальних потреб людей з інвалідністю. Залишається поза увагою людський фактор, питання забезпечення гендерної рівності та покращення становища вразливих соціальних груп.
На сучасному етапі, в умовах воєнного стану в Україні, триває збір інформації та аналіз пошкоджених і зруйнованих об’єктів культурної сфери. Під час проведення ремонтних та відновлювальних робіт особливу увагу слід приділяти питанням безбар’єрності та доступності для осіб з інвалідністю, зокрема для людей з порушенням зору, опорно-рухового апарату та тих, хто використовує колісні крісла.
Доступність є однією з основних умов реалізації прав осіб з інвалідністю, а також людей, які мають захворювання, прирівняні до інвалідності. У культурній сфері доступність означає підвищення спроможності закладів культури взаємодіяти з людьми з інвалідністю та іншими вразливими категоріями населення, забезпечуючи рівні можливості для їхньої участі в культурному житті.
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (стаття 9) наголошує, що держава має вжити належних заходів для забезпечення особам з інвалідністю доступу на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації, зв’язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до об’єктів та послуг у міських та сільських районах. Доступність у широкому розумінні є одним із принципів, на якому базується цей міжнародний документ.
Ратифікація Україною Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю відкрила можливість для імплементації принципів доступності, універсального дизайну та розумного пристосування в національне законодавство, зокрема у сферу культури. Це створює правове підґрунтя для формування інклюзивного культурного простору, доступного для всіх.
Отже, архітектурно доступний заклад культури забезпечує рівні можливості для реалізації права на доступ до культурних цінностей для людей з інвалідністю різного віку. Він сприяє створенню інклюзивного середовища для всіх учасників культурно-освітнього процесу та підтримує впровадження мистецької інклюзії.
Доступність — це також наявність комплексу умов для всіх груп користувачів, зокрема:
• фізична можливість і зручність потрапляння до закладу культури, пересування його приміщеннями та прилеглою територією, а також отримання культурних послуг;
• фізична безпека під час входу до закладу культури, пересування ним і прилеглою територією, а також під час отримання культурних послуг;
• можливість вільного доступу до інформації про заклад культури та послуги, що надаються цим закладом, а також зручної навігації (орієнтування) у його приміщеннях та на прилеглій території.
Наявність таких умов є базовою вимогою незалежно від того, чи функціонує заклад культури у звичному режимі, чи перебуває на етапі ремонтних або будівельних робіт.
Інклюзивність у закладі культури — це створення простору, в якому людина почувається вільно й без бар’єрів — як фізичних, так і психологічних. Це також передбачає забезпечення умов для повноцінного та комфортного залучення всіх категорій населення до культурно-творчого процесу — починаючи з архітектурних особливостей приміщення і завершуючи доступністю культурних послуг, які надає заклад.
Чи існує різниця між інклюзивністю, доступністю та безбар’єрністю? І коли клубний заклад можна вважати доступним?
Для людей з порушенням зору важливо створювати сприятливі умови відвідування та перебування у закладі, зокрема: розробляти та створювати мнемосхеми (мнемосхема — це рельєфний план розміщення приміщень, з позначенням місця перебування та шляхів відвідування приміщень різного призначення) першого поверху, глядацької зали, інформаційно-тактильні таблички зі шрифтом Брайля, тактильні індикатори визначення напрямку руху та дистанційні кнопки виклику.
Також необхідно впроваджувати спеціальні покази та створювати належні умови для глядачів з порушенням зору й слуху, використовуючи тифлокоментування (лаконічний опис предметів, простору або дій, які незрозумілі незрячим або слабозорим людям без спеціальних словесних пояснень), аудіодискрипцію (технологію, що допомагає людям з вадами зору самостійно зрозуміти, що відбувається на сцені або екрані), а також переклад подій заходу жестовою мовою. Якщо до клубного закладу захоче потрапити людина на милицях або в кріслі колісному, то у закладі має бути відповідальна за інклюзію особа, яка заздалегідь або безпосередньо перед початком заходу подбає про створення необхідних умов для безбарʼєрного й комфортного доступу таких відвідувачів.
Щоб людина в колісному кріслі могла потрапити на захід і комфортно відчувала себе в глядацькій залі, необхідно демонтувати кілька місць у першому та другому рядах, щоб забезпечити достатньо місця. Цей процес потребує певного часу, але надалі перебування такої людини в закладі культури буде максимально самостійним.
Серед труднощів, з якими стикаються працівники закладів культури під час впровадження безбар’єрного середовища, є: абсолютна непристосованість будівель для маломобільних груп населення; необхідність додаткового фінансування для дотримання всіх вимог безбар’єрності; відсутність ставок відповідних фахівців у штатному розписі культурних установ, що ускладнює забезпечення доступності на постійній основі (фахівці працюють на волонтерських засадах або лише за наявності грантових коштів); відсутність значного попиту від аудиторії, що потребує доступних послуг у закладах культури; недостатня обізнаність працівників закладів культури щодо методів і засобів створення доступності.
Працівники сфери культури не повинні обмежуватися лише реконструкцією будівель, туалетів і побудовою пандусів. Впровадження інклюзії та підвищення індексу інклюзивності в роботі закладу культури вимагає комплексного підходу, а саме:
• розробка та створення архітектурної доступності для маломобільних груп населення;
• забезпечення належних умов для людей з порушенням слуху та зору;
• супровід людей з труднощами пересування для забезпечення комфортного доступу до їхнього місця.
• систематична робота з підвищення обізнаності та розуміння важливості інклюзії серед працівників клубних закладів.
Отже, ця стаття спрямована на підвищення обізнаності щодо важливості інклюзивності, доступності та безбар’єрності в закладах культури. У ній обґрунтовується необхідність впровадження інклюзивних практик, які забезпечують рівний доступ до культурних цінностей для людей з обмеженими можливостями. Крім того, акцент зроблено на потребі створення комфортного середовища для всіх громадян з урахуванням їхніх фізичних та психологічних особливостей шляхом комплексного підходу до інклюзії.
