Поради, Хореографічне мистецтво        29 Липня 2019        1952      

Стилі сучасного танцю: локінг

Локінг — терен імпровізації чи тривіальний стиль? Хто такий Дон Кемпбелл і яку роль він відіграє у мистецтві танцю? Чому базові рухи важливі, і чи не заважають вони проявити індивідуальність?

Дон Кемпбелл

Що таке Локінг

Локінг (locking) — це, мабуть, один із найбільш позитивних фанкових стилів танцю, із жартівливою і трохи комічною манерою виконання, шаленим зарядом емоцій, рухів і динаміки.

Назва походить з англійської мови — від слова «lock», що в перекладі означає «замок». До того ж, для локінгу характерні позиції, схожі на замок. Перша назва стилю — «кемпбеллокінг» — від автора цього мистецтва Дона Кемпбелла.

Становлення стилю та його засновник

Поява локінгу припала на 70-ті роки минулого століття. Саме тоді стиль набував популярності на танцювальних теренах Лос-Анджелеса. Проте його історія почалася значно раніше, з людини на ім’я Дон Кемпбелл.

З дитинства хлопець захоплювався мистецтвом: малював і часто поглядав на талановитих вуличних танцівників. Він мріяв також навчитися танцювати, та певний час йому це не вдавалося. Згодом на допомогу прийшли друзі. Щодня вони навчали його різнопланових рухів різних стилів. Набравшись досвіду, Дон захотів представити свої вміння широкій аудиторії. Місцем демонстрації таланту стала дискотека: вийшовши в коло, Кемпбелл почав відтворювати рухи різних стилів — усе, що пам’ятав. Час від часу він зупинявся в певній точці, переміщуючи руки донизу (цей рух отримав назву «lock»). Дехто вважає, що він просто забував наступний рух і зупинявся, аби його згадати. Після цього виступу один із найкращих танцюристів Торговельно-технічного коледжу (у якому навчався і Дон Кемпбелл) назвав його «Кемпбелл-лок» або «замок». Ця думка припала до душі Дону і він продовжив танцювати саме в такій манері. Він зрозумів, що все, що здавалося недоліком, можливо обіграти й зробити своєю перевагою.

Імпровізація чи базові рухи

Локінг має традиційні базові рухи, які не мають варіантів виконання. Це швидкі «замикальні» (locking) і «вказувальні» (pointing) рухи, які чергуються з ударами руками (slaps, claps, giving five) і шпагатами (splits).

Та цей стиль танцю, як жоден інший, дозволяє танцівнику проявити свою індивідуальність. Адже зазвичай композиція поєднує велику кількість базових елементів, між якими вдалі особисті вигадки («стайл»), імпровізації, оригінальні рухи й пози. Вони демонструють творчий потенціал танцівника й дозволяють завести публіку (на батлах це дуже важливо). Особливо цінна імпровізація під незнайому музику. У такому випадку танцівник повинен мати набір базових рухів, які може миттєво й влучно «вставити» у ритм і розмежувати їх «замками».

Оцінюючи майстерність танцівника, перш за все, звертають увагу на наявність і якість виконання базових елементів. Якщо наявний тільки «стайл» (елементи, придумані самим танцівником), а базові рухи при цьому проігноровані, виконавець вже автоматично програє перед тим, хто танцює базу. Тож варто вміти поєднувати ці речі. Адже локінг — це, свого роду, великий конструктор з безлічі деталей (базових елементів), які танцюрист повинен вміло збирати воєдино, і чим цікавіше й влучніше він це зробить, тим вище буде його майстерність.

Локінг часто асоціюють з хіп-хопом, про становлення й особливості виконання якого ми повідали вам раніше.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: