Нематеріальна культурна спадщина        01 Лютого 2019        702      

Український костюм: намиста наших прабабусь

Чи знаєте ви, що таке баламути, коралі, дукачі? А що таке пацьорки? Це все нашийні жіночі прикраси, які наші прабабусі дуже цінували. Детальніше про види та особливості різноманітних національних прикрас — далі.

Яскраві намиста: коралі, перла (баламути), ґарди й інші, що дійшли до нас із давніх часів, — це не тільки невід’ємна частина костюма, а й оберіг від поганого ока та недобрих людей. До того ж наявність таких прикрас вказує на статки жінки: чим більше їх у панянки, тим вона заможніша.

На всій території України дівчата любили носити коралові намиста. Білі, червоні, темно-вишневі корали завозили з Середземного та Червоного морів. Найбільше цінували природні червоні корали — їх називали чесними, мудрими. Вважали, що саме такі корали корисні для здоров’я, а також є дуже сильним оберегом. На теренах Таврії їх звали «каралі».

Саме таке намисто прагла мати кожна дівчина. Якщо не вистачало грошей придбати відразу низку коралів, купували по декілька намистинок. Також прикраси могли перейти в спадок від матері до доньки.

Вважали, що чим більше намисто, тим воно гарніше. Тому у заможних панянок кількість ниток із коралами іноді сягала 25. Намиста зі штучних коралів називали неправдивими, дутими.

До коралового намиста часто додавали стрічку з бурштину, особливо поблизу Києва, на Волині, Прикарпатті. Казали, що бурштин покращує колір обличчя в жінок.

На заході країни були популярні прикраси з бісеру — ґердани та силянки. Ґердани — це своєрідні медальйони з бісеру на бісерній нитці. Цікаво, що спочатку це була чоловіча прикраса.

Силянки або плетінки схожі на декоративні комірці з бісеру. Їх зав’язували ззаду. Для плетіння використовували геометричні узори — ромби, трикутники, зиґзаґи, кривульки тощо.

Кризи — великі пелерини-накидки з бісеру, що покривали сорочку жінки аж до поясу. Такі прикраси полюбляли лемки та бойки. Щоб сплести подібну «пелеринку», необхідно багато часу.

Із давнини дійшли до нас жіночі намиста з латуні. Це були спіральні трубочки з нанизаними монетами чи хрестиками, що називалися «хрестові зґарди». Зґарди з’єднувалися ззаду на шиї двома дисками — чепрагами, розмір яких більше самих хрестів на намисті.

Своєрідне намисто з маленьких дзвіночків — шелест було дуже популярним на Гуцульщині. Чоловік міг почути свою кохану здалека.

На Буковині носили салба — розшитий монетами нагрудник із тканини, схожий на турецькі або татарські прикраси.

На півдні, у Центральній і Східній Україні дівчата вподобали дукач або лиман — прикрасу, що мала вигляд монети або великої медалі з металевим бантом, прикрашеним напівдорогоцінним камінням. Дукач кріпився посередині на найбільшому ряду «намиста».

Одними з найдорожчих прикрас були пацьорки — намиста ручної роботи зі скла. Намистинки робили зі смальти різних кольорів, потім їх інкрустували золотом і розписували кольоровими фарбами. Пацьорки завозили з Італії. Пізніше будь-які скляні намиста називали пацьорками. Так зване муранське скло і зараз цінується у світі.

Оскільки мушлі привозили із далеких заморських земель, не менш коштовними були намиста із перлів — баламути. Дівчата надягали їх на весілля. Ці прикраси були настільки цінними, що не маючи змогу придбати, дівчата навіть брали їх у борг на час весільного дійства.

Цікавою окрасою будь-якого намиста були кутасики-китиці. Їх виготовляли з природних ниток: шовкових, конопляних чи лляних.

Інколи, щоб не носити в будні дорогі прикраси, панянки надягали дешеві керамічні або дерев’яні, пофарбовані натуральними соками рослин.

На щастя, традиційні прикраси й зараз у тренді. Жінки і молоді модниці залюбки носять намиста в стилі «етно», бо краса завжди приваблює.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: