Частина 2. Славетні драматурги української спадщини
Продовжуємо цикл статей, метою якого є висвітлення різних напрямків сучасного драматургічного процесу. Представляємо перелік письменників, поетів, драматургів, режисерів, творчість яких пропонуємо використовувати у своїй роботі керівникам аматорських колективів театрального жанру.
Стари́цький Миха́йло Петро́вич (1839) – український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру. Драматургія: «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Чорноморці», «Не судилось», «Утоплена, або Русалчина ніч», «Сорочинський ярмарок», «Різдвяна ніч», «За двома зайцями», «Крути, та не перекручуй», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Тарас Бульба», «У темряві», «Талан», «Богдан Хмельницький, «Маруся Богуславка», «Циганка Аза», «За двома зайцями», «По-модньому».
Кропивни́цький Марко́ Луки́ч (1840, с. Бежбайраки (Бешбийраки), нині с. Кропивницьке, Новоукраїнський район (8 (21) квітня 1910) – український письменник, драматург, театральний режисер і актор. З іменем Кропивницького пов’язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Перелік п’єс: «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить», «Помирились», «Дай серцеві волю, заведе в неволю» (1873, ґрунтовна переробка п’єси «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить»), «За сиротою і бог з калитою, або ж несподіване сватання», «Пошились у дурні», «Актор Синиця» (1871, переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін»), «Невольник» (1872, за поемою Тараса Шевченка), «Беспочвенники», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «По ревізії», «Лихо не кожному лихо — іншому й талан», «Вуси» (1885, за оповіданням О. Стороженка), «Дві сім’ї» (перероблена версія попередньої п’єси «Де зерно, там і полова»), «Зальоти соцького Мусія», «Зайдиголова», «Чмир», «Олеся», «Замулені джерела», «Дурисвітка», «Перед волею», «Нашествіє варварів», «На руїнах», «Супротивні течії», «Конон Блискавиченко», «Страчена сила», «Мамаша», «Ошибка произошла», «Розгардіяш», «Скрутна доба», «Івасик-Телесик», «По щучому велінню», «Голомозий», «Старі сучки і молоді пагони», «Дійшов до розуму», «Зерно і полова», «Вій» (за твором М. Гоголя), «Пропала грамота» (за твором М. Гоголя), «Титарівна» (за твором Т. Шевченка), «Підгоряни» (за твором І. Гушалевича), «Вергілієва Енеїда» (за твором І. Котляревського), «Чайковський, або Олексій Попович» (за твором Є. Гребінки) «Хоть з мосту в воду головою» (за п’єсою «Жорж Данден» Мольєра).
Альбико́вський Мико́ла Клеофа́сійович (у деяких виданнях — Альбикі́вський, Альбіко́вський), (1877, с. Гільці, нині Чорнухинського району Полтавської області – після 1933, Одеса) — український драматург, актор, театральний діяч. Побутові п’єси, написані на основі конкретних життєвих фактів:
«Син вихрестки», «За долю мирську», «Кінець світу», «Городські міщани», «Мартинова помста, або Зелений квиток».
Водевілі: «Невірний товариш», «Райські чародії», «Ох, та не люби двох», «Жартівниця».
Фантастичні казки: «Сатанаїл».
Комедії: «Жартівлива вдова», «За чужий гріх», «Новоженці», «Сон Телепня».
Буфонади: «Балаганчик», «Політичний Грицько».
Пчі́лка Оле́на (Ольга Петрівна Косач), до шлюбу Драгоманова, (1849) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка. Мати поетеси Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової (у шлюбі з Петром Косачем), брат — професор Михайло Драгоманов. П’єси: «Сужена не огужена», «Світова річ».
Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п’єс.
Дитячі п’єси: «Весняний ранок Тарасовий», «Казка Зеленого гаю», «Зелений гай», «Щасливий день Тарасика Кравченка», «Киселик, Скарб, Мир миром», «Кобзареві діти» та інші.
Олесь Олександр (Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба), (1878), Білопілля, Харківська Губернія, (нині – Сумська область, Україна) – 22 липня 1944, український поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича. Драматургія: «Ніч на полонині», «По дорозі в Казку» (етюд на 3 картини), «Лисичка, котик і півник» (інсценізована казочка в 2-ох картинах), «Івасик-Телесик» (казка в п’яти картинах), «Хвесько Андибер» (дума-п’єса), «Микита Кожум’яка», «Лісовий Цар Ох» (казка в трьох картинах).
Васи́льченко Степа́н Васи́льович (справжнє прізвище Панасенко) (1878) — український письменник і педагог.
П’єси: «На перші гулі» (малюнок на 1 дію), «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (п’єса в 3-х картинах), «Кармелюк» (п’єса в одну дію).
Яно́вська Любо́в Олекса́ндрівна (1861) — українська письменниця, громадська і політична діячка, членкиня Української Центральної Ради. Дружина Василя Яновського, племінниця Надії Кибальчич (Симонової), сестра Надії Кибальчич (Козловської):
П’єси: «Лісова квітка», «Жертви», «Людське щастя», «На сіножаті», «Дзвін, що до церкви скликає, та сам у ній ніколи не буває» (1918).
Тогобочний Іван Андрійович (справжнє прізвище Щоголев), (1862, м. Городище – 9 жовтня 1933, Ірпінь) – український актор, драматург.
Драматургія: «Мати-наймичка», «Кохайтеся, чорнобриві», «Дорогою ціною», «Чаклунка», «Бунтар», «За віру і край», «Душогуби».
Куліш Микола Гурович (1892), народився на Херсонщині – український письменник, режисер, драматург, представник Розстріляного Відродження, життя якого обірвали сталінські репресії.
П’єси: «Мина Мазайло», «Маклена Граса», «Патетична соната», «Народний Малахій», «Отак загинув Гуска», «Закут».
Мокриєв Юрій Олексійович (1901, Новомиргород Херсонскої губернії (сьогодні Кіровоградскої області України) — 26 травня 1991, Київ) — український письменник та драматург.
П’єси: «Союз відважних», «Зона», «Сигнали з моря», «Сповідь», «Жита цвітуть», «Скрипка гуцула», «Журавлі летять», «Мата», «Зорі над копрами», «Творець пісні», «Рідна мати моя», «Сава і його Слава», «Продана дитина», «Веселі заручини», «Королева тюльпанів», «Квітка папороті», «Чужа», «Три тополі», «Чиє ж то весілля?», «А мимо пролітають поїзди», «Чемодан надії», «Не тільки про любов», «День у Веселівці», «Вибух о 16-й», гумористичні збірки «Усмішки Гордія Смішки», «Веселий салют», «Карась у сметані», «Льока», «Миші в роялі», «Сто колючок в боки».
