Що таке академічний вокал? Які його головні відмінності від народного й естрадного вокалу? Про техніку, прийоми й манеру академічного співу — далі в статті.
Особливості академічної манери співу
Сьогодні з’явилася велика кількість музичних стилів і манер виконання, але попри моду, академічний (класичний) спів залишається еталоном вокального мистецтва. Класичний вокал — це блискуча техніка, на яку накладається емоційний складник. Одного таланту замало, потрібні роки занять і практики.
Особливість академічної постановки полягає в специфічній вокальній позиції, яку часто називають оперною або класичною. Академічний вокал характеризується «вихованням» голосів за класичними принципами. Він відрізняється використанням вокальних прийомів і засобів як-от: «прикриття» звука, носо-зубний резонанс, головне резонування, однорідне звучання голосу протягом усього діапазону (близько двох октав).
Академічний вокал відрізняється співом на «легкому позіху», утворюючи в роті купол, піднімаючи м’яке піднебіння й округляючи голосні. Вокалісти досягають посилення звуку завдяки дихальному тиску в резонаторі. Нижня щелепа й корінь язика опускаються, піднебінна завіса розтягується. Так виходить гучний, яскравий звук.
Техніки та прийоми
Класичний вокал має велику кількість технік та прийомів, розглянемо декілька з них:
- Філірування звуку — прийом використовується, коли потрібен плавний перехід звуку до нюансу piano або forte. Він потребує доброго володіння технікою дихання.
- Кантилена — виконання, яке відрізняється мелодійністю, наспівністю, коли звук ллється плавно без переривання.
- Колоратура — стиль класичного виконання, у якому часто використовують складні за технікою вокальні прийоми. Це переходи з грудного регістру на головний, мелізми. Виконавець колоратурного вокалу звучить плавно й рівно у всіх регістрах, видає яскравий та насичений звук.
- Декламаційний, речитатив — наближений до інтонацій мовлення. Виконавець вимовляє в музичному ритмі, що робить речитатив схожим із розмовою або піснею. У речитативі зберігаються декламаційні інтонації: виконавець оповідає, запитує, спонукає до дій, вигукує.
Для опанування такими прийомами співу необхідні не тільки музичні здібності та наявність перспективних вокальних даних, але і спеціальне навчання — постановку голосу, що передбачає вміння природно поєднувати в співі вокальне й мовленнєве начала.
Відмінність класичного вокалу від народного й естрадного
Від народного академічний вокал відрізняється технікою. У народній пісні, головне — ясність і виразність тексту. Тому вокалісти народного хору зосередженні на дикції, дзвінкості мови та яскравості виконання. У народній манері співу використовують у якості резонаторів ротову порожнину, зуби, тверде небо, груди. Звук виходить прямолінійний. А співаки-академісти використовують грудний, мікстовий та резонатори голови. Вони легко переходять з одного в другий, що дає вільний вибір творів.
На відміну від естрадного вокаліста, чий спів під час концерту підсилюється апаратурою й обробляється різними ефектами, оперному співакові треба вміти озвучити зал виключно силою свого голосу. А щоби звук вийшов не тільки гучним, але й тембрально забарвленим, треба направити його в потрібну точку, використати різні м’язи, правильне дихання, а також вокальні резонатори. Крім того, бажано знати нотну грамоту, навчитися читати рідною мовою опери — італійською, і, хоча б, трохи грати на фортепіано, щоби самостійно розбирати партії.
Творчість українських та світових виконавців академічного співу
Оксана Петрусенко — одна з найкращих виконавиць українських народних пісень і романсів. Роки творчості: 1923–1940. Партія Наталки з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, принесла Оксані успіх. Інші партії співачки були також вдалими: Одарка з опери «Запорожець за Дунаєм», Ліза (опера «Пікова дама»), Оксана (опера «Черевички» Петро Чайковський), Наташа (опера «Русалка» Олександра Даргомижського).
Анатолій Солов’яненко — український соловейко. Роки творчості: 1952–1999. Романс Рамадеса з опери Дж. Верді «Аїда» й аріозо Каніо з опери Леонкавалло «Паяци» — виконання цих творів зробили співака відомим. Анатолій Солов’яненко виступав на найбільших сценах світу.
Євгенія Мирошніченко — примадонна української оперної сцени другої половини 20 століття. Роки творчості: 1943–2009. Дебютувала в Київському державному театрі імені Тараса Шевченка у ролі Віолетти в опері «Травіата» Дж. Верді. Основні оперні партії: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба). Гастролювала в США, Канаді, країнах Західної Європи. За ініціативою Євгенії Мирошніченко 2004 року було засновано Київську малу оперу.
Лучано Паваротті — італійський оперний співак (тенор). Роки творчості: 1960–2004. На його концерті в Центральному паркі Нью-Йорку зібралися 500 тисяч глядачів. Унікальний співак опинився на вершині музичної культури після виконання арії «Nessus Dorma». А проєкт Лучано Паваротті разом зі співаками Пласідо Домінго та Хосе Коррерасом «Три тенори» — це початок гранд-програми, де поєднувалася класика й сучасні хіти.
Монсеррат Кабальє — іспанська оперна співачка (сопрано). Роки творчості: 1962–2012. Виконала 88 ролей класичних італійських опер і 800 камерних творів. Співачка володіла технікою голосу так, що у високому регістрі на нюансі pianissimo виконувала складні прийоми, цілком контролюючи кожну ноту. Один із найвідоміших творів у виконанні Монсеррат Кабальє та рок-співака Фредді Мерк`юрі — «Barselona». Це синтез класичного й рок-вокалу, що досі не втрачає своєї популярності.
Розвинути свій вокал до рівня оперних співаків допоможуть ефективні вправи для збільшення діапазону голосу.
