Поради, Хореографічне мистецтво        29 Жовтня 2020        190      

Екскурс у мистецтво побутової хореографії

Хоча сучасні хореографічні стилі вражають своєю різноманітністю, але побутові танці й нині не втрачають своєї популярності серед танцівників. Пориньте в мистецтво побутової хореографії, дізнайтеся більше про походження побутових танців, а також про спільні й відмінні особливості цих танцювальних стилів.

Анатолій Кугай «Народний танець» (1986)

З історії становлення

Хоровод — першоджерело побутових танців, що стали основою української народної хореографії. Побутова хореографія — відображення рис національного менталітету українського народу. Нестримність, волелюбність, дотепність, героїзм, винахідливість — усе це поєдналося в побутовій хореографії.

Танці — головна розвага в побуті українців, вони виконувалися на гуляннях, сімейних і масових святах і були невіддільною частиною обрядів і звичаїв. Ліричні хороводи й запальні побутові танці розкривають традиції нашого народу. Вони супроводжувалися побутовими мелодіями, що відтворювали емоційний стан виконавців, характеризували ідейно-тематичний та образний зміст.

Рухи побутової хореографії — наслідок вікової практики народу в галузі танцювального мистецтва. В основі техніки виконання рухів лежать різні елементи трудових процесів або дій людей. Наприклад, рух «тинок» відображає стрибок через тин, а «колупалочка» — колупання землі носком і п’яткою.

Наталка Полтавка. Національна опера України

Уперше у своїй неповторній красі побутові танці з’явилися на сцені п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Згодом емоційний лірико-поетичний танець став справжньою окрасою українського класичного театру. Масові сцени й народні пісні додавали їм особливого колориту, що виразніше розкривали душу українського народу. Гопаки використані в операх: «Мазепа» П. Чайковського, «Запорожці за Дунаєм» С. Гулак-Артемовського, «Сорочинський ярмарок» М. Мусорського, «Майська ніч» М. Римського-Корсакова та інших.

Підвищений інтерес до побутової хореографії спостерігався в середині 20 століття, що зумовило утворення різноманітних гуртків народних танців. Поширеною формою народної хореографії стали масові танці. Характерним у масових танцях було поєднання слова й ритму, рухів і музики. Тому найкращим музичним матеріалом уважалися народні пісні, особливо хороводні, бо саме вони мають чіткий ритмічний малюнок.

Стилі побутових танців

Побутова хореографія має багатогранну палітру хореографічних малюнків. Окремі танцювальні комбінації найпопулярніших стилів (гопак, козачок, метелиця) майже однакові. Усі вони мають спільні танцювальні елементи: «вихиляси», «дрібушки», «притупи», «тинки», «перемінний крок», «присядки», «голубці» тощо.

На основі спільних особливостей стилі побутової хореографії можна розподілити на три групи:

  • Коломийки, гуцулки, верховини.
  • Гопаки, козачки, метелиці.
  • Польки й кадрилі.

Виділяють також окремі стилістичні танцювальні групи, що включають характерні танці.

Коломийкова група:

  • купка, купка, коломийка, гребінець, корито, машинерія;
  • висока, рівна, півторак, чабан, трісунка, півторак;
  • піп, косар, кочерга, стільчик, подушковий, гвіздок, верховина.

Козачкова група:

  • чумак, козак, гайдук, голуб, журавель;
  • козачок, жидок, тропак, козак-голяр.

Коломийково-козачкова група: гуцулка, березунка, яворівка, підпогаринка, ворохтянка, шешорка, лучинка, голубка, банянка, путилянка, шипітка, ясинська, трибушанка.

Метелиця — танець зимових обрядових святкувань, що складається з 1-8 тактів, починається «простим» танцювальним кроком, йдучи по колу проти годинникової стрілки. У метелиці головну суть танцю відображають активні динамічні рухи, швидка зміна фігур і часті багатоманітні кружляння, що відтворюють хуртовину. Тому цей танець має тісний зв’язок з хороводами.

Гопак вирізняється з-поміж інших стилів своїм імпровізаційним й змагальним характером, а провідна роль в ньому належить чоловікам. Назва відбиває важку «гопаючу» манеру виконання танцю. Гопак виник у козацькому побуті, тому спочатку виконувався тільки чоловіками. Танцівники розігрують між собою своєрідне змагання, тобто намагаються якнайкраще виконати «присядки», широкі стрибки й складні кружляння.

До його специфічних фігур належить шпагат, що виконується зі стрибком, коли ноги й руки відвернути в паралельні боки, а також «павучок» — фігура під час виконання якої танцівник переміщується сценою, сидячі навколішки, спирається на руки, ніби відкидаючи ноги вперед. Мелодія цього танцю звучить, то радісно й запально, то героїчно та мужньо, тому вона зумовлює характерну побудову танцю й створення відповідних хореографічних малюнків.

Для іншого різновиду побутового танцю — козачок, характерний швидкий темп, бісерна техніка виконання, тобто танцівник на сцені «літає вихорами». Часто хореографи-початківці називають свій танець «козачком», але насправді за своєю побудовою та манерою виконання він нагадує «гопак», навіть жіноче вбрання й головний убір також «гопакові». Загальна композиція має сталі традиції щодо послідовності чергування й повторень фігур. Це й відрізняє його від гопака. Як і в гопаку, у козачку, представлено змагання між деякими танцівниками або навіть групами виконавців. Козак виконувався двома чоловіками «на закладу» — хто кого перетанцює. Це було своєрідне мистецтво військово двобою, змагання у вправності й силі. Тому козачок характеризується швидким темпом, обов’язково парним складам виконавців, сталою композицією.

Коломийки — це традиційний фольклорний жанр української хореографії, інколи її називають «вповільненим козачком». Виконують танець шість пар: дівчата стають одна за одною за останньою лівою кулісою, а хлопці один за одним за останньою правою кулісою. Цей танець вирізняється яскравим колоритом, багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка та живим темпом виконання.

Вихідною позицією коломийки є коло, також танець включає різноманітні рухи: «мережки», «ножиці», «зірниці», «черсанки», «підкуйки», «переступчики тощо. Зміна партнера й обертання у парі — характерні рухи коломийки. Місцевими варіантами коломийки стали гуцулки й верховини.

Гуцулки — масовий парний танець, що в основному круговий, у музичному плані є варіантам коломийки. Адже головний коломийковий крок у своїй будові поєднував три головні кроки гуцульського танцю: «гайдук» — викид ногами, «переплітуха» — перехрещення ніг, а також «тропіт». Музичний супровід коломийки витриманий у дводольному розмірі, а гуцулки характеризуються коломийково-козачковим характером, коли перша частина виконується як коломийка, а друга — у козачковій манері.

Відмінною ознакою верховин є широкий ліричний вступ, після якого продовжується квадратно-метрична коломийкова побудова. Вони розкривають особливості локального колориту західноукраїнської хореографії.

Полька — рухливий танець, що супроводжується маленькими рухами по колу. Його рухи склалися під впливом кадрилі, контрдансу, екосезу. Польку розпочинає одна пара, потім до неї долучається друга пара, третя, четверта, і поступово у танці кружляють одночасно 40-50 пар. Танцювальна мелодія задає неповторний ритм, тому діапазон рухів дуже широкий — від вибиванців до присядок.

Основні положення польки такі: кавалер підтримує даму однією чи двома руками, то віддаляється від неї, то знову наближається. Хореографічну основу складають дві танцювальні фігури, що мають діапазон руху від легких ходів до вибиванців, присядок та парних поворотів. На Закарпатті полька має в собі плечові трясучки, на Прикарпатті — приступи, а для Наддніпрянщини характерними є вибиванці.

Українська кадриль — національний різновид французької кадрилі, в Україні отримав популярність у 19 столітті. Складається із шести фігур, виконують пари, що стоять навпроти одна одної. Танцю передує вступ-ритурнель від 8 до 16 тактів, під час нього танцівники обирають собі пару. Нерідко фігури кадрилей залежать від змісту пісень, тому кадриль — це особливе «попурі» — за мелодикою, і за танцювальними фігурами. Кількість фігур сходиться з кількістю мелодій: кожна з них має власний хореографічний малюнок. Фігури танцю оголошується ведучим за назвою мелодії, під яку вони виконуються. Деякі кадрилі мають свій неповторний сюжетний розвиток, наприклад «Шалантух».

Головний атрибутом побутових танців — вінок, що доповнює національне вбрання танцівниць, а також додає йому особливого народного колориту.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: