Поради, Театральне мистецтво        28 Січня 2019        78      

Робота над текстом: основні поради від Костянтина Станіславського

«Говорити — значить діяти», — так Костянтин Станіславський визначав сутність слова в мистецтві драматичного театру. Його основні поради щодо роботи над текстом — далі у статті.

Робота над голосоутворенням

У роботі над текстом важливе місце займає робота над голосоутворенням, уміле використання діапазону читця. Не лише загальне звучання мови, але й окремі голосові підйоми, що відбуваються завжди на одному і тому ж інтервалі, дуже стомлюють слухача. Інтонація, коли текст читається на одній ноті, нагадує грамофонну пластинку, яку «заїло». Це швидко набридає. Одна і та ж інтонація не може повторюватися двічі. Прислухайтеся до мови оточення в повсякденному житті і ви переконаєтеся в тому, що навіть два склади, які стоять поряд, не вимовляються на одній і тій же ноті. Потрібно використати увесь діапазон свого голосу, який у свою чергу має вміщувати в себе півтори-дві октави. Сила голосу не в його натиску, а у свободі. Варто використовувати усе різноманіття фонетичних фігур. Мова — музика. Текст ролі і п’єси — мелодія, опера або симфонія. Коли артист яскраво забарвлює звуком і обкреслює інтонацією те, що живе всередині, він примушує бачити внутрішнім поглядом ті образи і картини, про які оповідають слова мови і які створює його творча уява.

Наголоси

Наголос — це виразник життя мови, елемент точності. Наголоси поділяють на три види:

  • складовий — наявний у кожному слові, причому в єдиному числі;
  • граматичний — коли виділяють головні члени речення, тобто підмет або присудок;
  • логічний — виділення найбільш важливих за смислом слів.

Зайві наголоси затемняють фразу. Необхідно навчитися уникати непотрібних наголосів. Виділяти тільки одне слово в усьому мовному такті. У цьому допоможуть вправи з перенесення наголосу у фразі з одного слова на інше, кожного разу виправдовуючи його. Наприклад, у фразі «Я прийшов сюди» може бути три варіанти наголосу:

  • я (а не хтось інший) прийшов сюди;
  • я прийшов (а не приїхав) сюди;
  • я прийшов сюди (а не кудись в інше місце).

Візьміть до уваги, що на ударне слово не варто напирати голосом, краще зробити перед ним непомітну люфтпаузу.

Розставляючи логічні наголоси, необхідно переважно керуватися загальновідомими законами мови. Наприклад, не робити наголосів на прикметнику, якщо він не зіставляється з іншим; не виділяти частки, сполучники й інші допоміжні частини мови тощо. Проте, можливі певні відхилення від цих законів, якщо того вимагає логіка подій, описаних у тексті. «Ви образили мене; але, милостивий государ, це вам дарма не пройде» — акцент на сполучнику, хоча зазвичай ця частина мови ненаголошена.

Підтекст

Підтекст — «життя людського духу» ролі, що внутрішньо відчувається, безперервно присутнє за словами тексту. Без підтексту слову нічого робити на сцені. Слово від письменника, а підтекст від артиста — інакше глядач міг би не ходити в театр, а читати п’єсу вдома. Те, що в зоні дії називають наскрізною дією, те в області мови ми називаємо підтекстом. При цьому акторові потрібний підтекст п’єси й ролі не простий (у вигляді думки), а «ілюстрований» (що оформився в образи, картини). Створення «ілюстрованого» підтексту — один із визначальних моментів акторської майстерності. Такий підтекст дає «щедру їжу уяві», збагачує авторський текст усе новими і новими деталями, поглиблює його. Кінострічка бачення, створена актором, найтісніше пов’язана з підтекстом. У ній відбивається не лише сьогодення, але й минуле і майбутнє ролі. Такі бачення визначають справжні почуття, хотіння, настрої дійової особи. Текст же служить часто прикриттям істинних прагнень персонажа і знаходиться в протиріччі з підтекстом.

Внутрішній монолог

Не менш важливим елементом словесної дії є внутрішні монологи. Смислова лінія розповіді (як і спектаклю) складається з думок автора, висловлених в авторському тексті, і думок актора, що вилилися у внутрішні монологи. Як людина в житті, актор на сцені зобов’язаний безперервно думати. Навіть його мовчання має бути дією. При спілкуванні з партнером, актор повинен подумки погоджуватися з почутим або протестувати. Тому вимовний текст — це тільки частина тих думок, які повинні заповнити свідомість актора. Інша частина — це внутрішні монологи, які допомагають акторові точно, правдиво передати авторський текст, призводять до певних дій і вчинків, намічених автором твору; сприяють створенню органічного життя на сцені. Тож внутрішній монолог залежить від оцінки актором того, що відбувається; порівняння своєї точки зору з висловлюваними думками партнера.

Внутрішні монологи мають бути активними, дієвими, емоційно насиченими. Тому акторові потрібно вивчити характер створюваного ним образу, його світогляд й особливості взаємовідносин з оточенням. Уміння створювати підтекст ролі неодмінно в цьому допоможе.

Ритміка мови

На почуття значно впливає темпо-ритм мови. Звуки голосу, мова — відмінний матеріал для виявлення внутрішнього і зовнішнього темпо-ритму тексту.

У створенні темпо-ритму важливу роль відіграють мовні такти і звуки, які прошаровуються паузами і люфтпаузами різноманітної тривалості. Актор повинен уміти правильно поєднувати елементи темпо-ритму в мові та паузах. Особливо складно це робити віршованою мовою, оскільки у вірші наявна межа тривалості зупинки — надмірно затягнута пауза рве лінію темпо-ритму.

При читанні вірша треба завести в собі «моторчик», який, подібно до камертона, відлічуватиме ритм. Пустіть цей «моторчик» і говоріть. Ви можете робити будь-які паузи, але дотримуючись ритму «моторчика». Дуже важливим є вступ після паузи. Ви повинні добре знати текст і партитуру. Чим ритмічніший вірш або прозаїчніша мова, тим чіткіше мають переживатися думки, почуття й увесь підтекст.

Читаючи твір, не можна триматися в одній мовній площині, потрібно навчитися поєднувати уривки, групувати картини, виділяти найважливіші події. У виконанні справжнього артиста текст стає об’ємним, начебто набуває цоколю, стін, даху, шпилю тощо, сполучених воєдино. І тоді виходить справжній витвір мистецтва.

Робота над авторським текстом

Важливою ланкою підготовки читця є робота над авторським текстом. Костянтин Станіславський був проти зазубрювання тексту, адже в такому випадку слово «сідає» на мускул мови і вона стає мертвою. Тому перехід до авторського тексту можливий лише після проходження усіх попередніх етапів роботи: поглиблення пропонованих обставин, встановлення точної логіки подій, оцінки фактів, накопичення бачень, створення і закріплення внутрішнього монологу, з’ясування підтексту і темпо-ритму. На цих етапах намагайтеся виражати думки власними словами. Тільки після завершення підготовчої роботи знову уважно прочитайте твір. Частина авторського тексту, яка запам’ятається, повинна увійти до власного тексту актора. При такому оволодінні текстом не буде загублено найважливішу властивість сценічної мови — активність.

У рубриці «Перлина театральна» ви можете детальніше дізнатися про мовну інтонацію й особливості роботи з віршованим текстом.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: