Поради        28 Січня 2021        391      

Як обробляти та аранжувати народну пісню

Пропонуємо вам поринути у світ народної пісні, відкривши для себе ще один спосіб урізноманітнення вокально-хорового мистецтва — обробку й хорове аранжування твору.

Поняття обробки народної пісні

Керівники  вокально-хорових колективів намагаючись збагатити репертуар, активно працюють в різних напрямках:

  • переклад авторських хорових творів для іншого складу, а також сольних вокальних творів;
  • обробка масових та естрадних пісень, джазових і поп-хітів, створення попурі на сучасному матеріалі;
  • обробка й переосмислення фольклорних зразків (народних пісень) гармонізація та обробка духовних співів, що отримують нове звучання та нове життя.

Обробка пісні — це її видозмінення за допомогою специфічних музичних прийомів, шляхом гармонізації, аранжування або транскрипції.

Обробкою української народної пісні займалися відомі українські композитори: Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич та інші. Вони протягом усього життя збирали народні пісні, а на їхній основі створювали  цілком оригінальні хорові композиції, послідовно втілюючи ідею гармонізації та поліфонічності.

Робота над обробкою пісень

Працюючи над обробкою пісні, керівник повинен використовувати той вид аранжування, що допоможе найкраще зберегти основу народної пісні, її красу й національний колорит, проявити  свою авторську індивідуальність.  Він може змінювати гармонію, темп, тембр, додавати  вступ тощо.

Однак якість перевтілення мелодії залежить від майстерності аранжувальника.  Наприклад, твір для мішаного хору  може перетворитися у твір для жіночого, чоловічого чи дитячого хору,  змінитися кількість голосів (2, 3, 4, 5 і більше). Важливо враховувати кількісний склад хору, якісний  склад хорових партій, техніко-виконавські можливості голосів, їхній  діапазонний  обсяг тощо.

За приклад візьмемо старовинну українську народну пісню «За лісом не бачу, за вітром не чую». Це родинно-побутова пісня про нещасливу долю молодої жінки. У ній дійові особи — чоловік, його дружина, сестра та брат дружини. Одна із сестриць вийшла заміж за чоловіка, який за характером тиран, б’є її та не пускає до рідного роду. Пісня написана у куплетній формі, де кожний куплет розкриває зміст відповідно до тексту, драматично підкреслює сюжетну лінію.

У різних варіантах текст або окремі куплети змінюються. Наприклад, «За полем не чую», «За вітром  не чую», «За сонцем не бачу» або перший  куплет починається словами: «Біда за бідою, журба за журбою»; «Туга за тугою, журба за журбою».

Перший варіант у виконанні Надії Клопотенко:

Вийшла мати з хати — дочки не впізнала,
Дочки не впізнала — та й з двору прогнала.
Сусідка впізнала, сусідці сказала:
«Сусідочко ж моя, це ж донечка твоя!»

У другому варіанті у виконанні вокального тріо (Петро Григоренко) текст закінчується так:

Підходжу до хати, брат дрова рубає
брат дрова рубає про долю питає
Заходжу до хати, сестра замітає
Сестра замітає, про долю питає
Як би, ж моя сестро, таке життя мала,
То ти б мене, сестро, долю не питала.

Третій варіант у виконанні Волинського народного хору:

Підходжу до хати, брат дрова рубає
Сестра замітає, про долю питає

Зміст пісні залишається незмінним, тільки музичний матеріал, завдяки авторському аранжуванню, перевтілився та збагатився засобами художньої виразності: зміна темпу, розміру, спрощення куплетів, повторів для уникнення монотонності, а також використання багатоголосся.

Ця пісня може виконуватися, як a cappellа, так із супроводом, як у прикладах.

За основу взято автентичне виконання пісні жительки села Червона Воля Житомирської області — Надії Клопотенко (1938 р. н.)

Перший варіант у виконанні фольклорно-етнографічного колективу села Вовчок Чернігівської області починається словами: «Туга за тугою, журба за журбою», а вже знайомий нам текст — «За лісом не бачу…» розпочинається з третього куплету. Це традиційний гуртовий спів із заспівувачкою та виводчицею, де всі учасниці другу партію співають в унісон. Трохи змінений ритмічний малюнок та мелодія.

Другий варіант — у виконанні вокального гурту «Вишиванка» (село Собківка Черкаської області, керівник Петро Григоренко). Виконання пісні наближене до побутового співу, але з елементами стилізації. Петро Григоренко застосував двоголосся, упорядкував темпоритм і використав акомпанемент гармошку, що колоритно доповнює співців.

Третій варіант — обробка Державного академічного Волинського народного хору, керівник — Олександр Стадник. Керівник колективу зробив обробку для мішаного хору з солісткою, спростив куплети й повтори в куплетах, а також застосував перемінний розмір, що притаманний українським народним пісням. Опрацьовуючи народну пісню, він за допомогою музичних засобів глибше розкрив її зміст, передав настрій та характер, зберіг першоджерело пісні з використанням нових тембрів, фарб і гармонійних засобів.

Потреба таких аранжувань викликана різними проблемами, що виникають у колективах. Наприклад, нестача окремих вокальних груп у хорі чи ансамблі, перевага жіночого складу виконавців, проблема підбору репертуару тощо. Головне завдання керівників — відродження та збереження української народної пісні, перенесення її з побутових умов на естраду для широкого кола глядачів. Тому постійно потрібно урізноманітнювати репертуар колоритними піснями.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: