Коли й завдяки кому виник неокласичний балет? Які рухи характеризують цей стиль? Навіщо під час виступу використовують світлові ефекти? Якому одягу надають перевагу й чому? Хто такий Джордж Баланчин і яким був його професійний шлях? Про все це і не тільки — далі.
Історія й особливості стилю
Неокласичний балет — нова форма класичного танцю 20 століття; балет без сюжетної лінії, багатих декорацій, громіздких образів. Часто такі постановки називають «абстрактними балетами». Основоположник стилю — Джордж Баланчин (1904–1983), балетмейстер грузинського походження. Він вважав, що головне в балеті тіло танцівника, його рухи й музика, а не сюжет. Тут митець може бути вільним у своїх задумах та ідеях.
Постановки вирізняються ритмічністю, швидкістю виконання. Характерні використання елементів сучасного танцю, вільне пересування сценою, паралельні позиції ніг; більш м’які та плавні або зігнуті й скорочені, аніж у класичному танці, положення рук і корпусу. Гра світла під час виступу допомагає привернути увагу глядача, закцентувати на виконавцеві, а не яскравості декорацій. Щоб чіткіше підкреслити лінії корпусу, одягають трико й часто виступають босоніж.
Основні віхи творчого життя Джорджа Баланчина
- Початок 1920-х — один з організаторів, хореограф експериментальної трупи «Молодий балет».
- 1924–1929 — працював у Російському балеті Сергія Дягілєва у Франції.
- 1928 — створив перший неокласичний балет «Apollon Musegete».
- 1935 — заснував професійну трупу «Американський балет», яка діяла до середини 1940-х.
- 1936 — поставив «Убивство на десятій авеню». Перші рецензії були розгромними, але Джордж Баланчин не переставав вірити в майбутній успіх, який прийшов аж через 10 років.
- 1944, 1946 — співпрацював із «Російським балетом Монте-Карло».
- 1946 — один із засновників трупи «Балетне товариство».
- 1948 — почав самостійно керувати «Балетним товариством» (уже міським балетом) у Нью-Йоркському центрі музики й драми.
Творче кредо митця: «Бачити музику, чути танець». Серед улюблених композиторів: Петро Чайковський, Сергій Прокоф’єв, Ігор Стравинський, Йоганн Бах, Вольфганг Моцарт, Крістоф Глюк, Моріс Равель, Жорж Бізе, Леонард Бернстайн, Джордж Гершвін, Пауль Гіндеміт. В арсеналі Джорджа Баланчина понад 100 балетних постановок. Серед них: «Пісня солов’я», «Браво», «Кішка», «Бал», «Блудний син», «Кришталевий замок», «Кого це хвилює?», «Серенада».
Традиційні балетні форми відкидали й раніше. У 19 столітті представники танцю модерн прагнули втілення нових форм, оригінальних ідей і сюжетів, відмови від канонів.
